розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, реєстраційної служби Косівського районного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання незаконними та скасування рішень, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що їй та ОСОБА_4 на підставі рішень Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 23 червня 1993 року та від 29 грудня 1993 року видано державні акти на право власності на земельні ділянки для обслуговування житлових будинків: позивачу - площею 0,077 га, а відповідачу - площею 0,045 га. Приватним підприємцем ОСОБА_6 наприкінці 2013 року на замовлення ОСОБА_4 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0575 га, по АДРЕСА_1. При виготовленні такої технічної документації було помилково встановлено межі земельної ділянки, незаконно збільшено площу земельної ділянки відповідача на 0,0125 га і доведено до розміру 0,0575 га, хоча згідно державного акта така площа повинна складати 0,045 га. Рішенням Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 07 лютого 2014 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж належної їй земельної ділянки в натурі (на місцевості), вирішено уточнити площу та лінійні розміри земельної ділянки, яка перебувала у власності останньої згідно державного акта на право власності на земельну ділянку від 30 грудня 1993 року по АДРЕСА_1 за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, площею 0,0575 га, а рішенням Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 07 лютого 2014 року погоджено межу між земельною ділянкою ОСОБА_4 по АДРЕСА_1, площею 0,0575 га, та земельною ділянкою позивача по лінії Г-А кадастрового плану. У подальшому ОСОБА_4 отримала свідоцтво на право власності на вказану земельну ділянку, площею 0,0575 га та уклала договір дарування цієї земельної ділянки на користь ОСОБА_5

З огляду на те, що в площу земельної ділянки ОСОБА_4, а на даний час ОСОБА_5, незаконно включено частину земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, яка перебуває у власності позивача, остання просила визнати незаконними вказане вище рішення сільської ради від 07 лютого 2014 року про уточнення площі та лінійних розмірів земельної ділянки ОСОБА_4, про погодження межі між земельною ділянкою ОСОБА_4, площею 0,0575 га, та земельною ділянкою ОСОБА_3, скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,0575 га.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2015 року позов задоволено. Визнано незаконними та скасовано рішення Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 07 лютого 2014 року "Про уточнення площі та лінійних розмірів земельної ділянки, яка перебувала у власності ОСОБА_4 згідно державного акта серії НОМЕР_1 від 30 грудня 1993 року в селі Старі Кути, площею 0,0575 га, за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд" та "Про погодження меж між земельною ділянкою ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 0,0575 га та земельною ділянкою ОСОБА_3 по лінії Г-А кадастрового плану по існуючих межових знаках". Визнано незаконними та скасовано рішення № 11691234 та № 5008003 державного реєстратора Копильчука В.М. державної реєстраційної служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області від 18 березня 2014 року "Про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1". Визнано незаконними та скасовано рішення № 11965687 та № 5132733 державного реєстратора приватного нотаріуса Фединчук С.І. Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області від 27 березня 2014 року "Про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5, на земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1".

Додатковим рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2015 року вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_3 є безпідставними.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що на підставі рішення Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 23 червня 1993 року про надання у власність земельної ділянки, площею 0,077 га, для обслуговування житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,331 га, для ведення особистого підсобного господарства, ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельні ділянки, загальною площею 0,408 га, від 30 червня 1993 року.

На підставі рішення Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 29 грудня 1993 року про надання у власність земельної ділянки, площею 0,045 га, для обслуговування житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,38 га, для ведення особистого підсобного господарства, ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельні ділянки, загальною площею 0,425 га, від 30 грудня 1993 року.

На замовлення ОСОБА_4 приватним підприємцем ОСОБА_6 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1

Рішенням Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 07 лютого 2014 року за результатами розгляду заяви вирішено уточнити площу та лінійні розміри у зв'язку з проведенням інвентаризації та відновлення меж в натурі (на місцевості) земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_4 згідно державного акта від 30 грудня 1993 року по АДРЕСА_1, площею 0,0575 га, зокрема за цільовим призначенням ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0575 га, по АДРЕСА_1, зокрема по угіддях під будівлями і двором - 0,0368 га, багаторічні насадження - 0,0207 га.

Рішенням Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 07 лютого 2014 року вирішено погодити межу між земельною ділянкою ОСОБА_4 по АДРЕСА_1, площею 0,0575 га, та земельною ділянкою її сусідки ОСОБА_3 по лінії "Г-А" кадастрового плану по існуючих межових знаках.

На підставі вказаних рішень Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області ОСОБА_4 отримала свідоцтво на право власності на земельну ділянку, площею 0,0575 га, а 27 березня 2014 року за договором дарування відчужила цю земельну ділянку своїй дочці ОСОБА_5

Судом першої інстанції встановлено, що визначення площі земельних ділянок сторін проводилось приватним підприємцем ОСОБА_6 по межах, встановлених сторонами ще у 1993 році. При співставленні даних планів помітно зміну місця розташування земельної ділянки відповідачки в сторону збільшення. Після встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_4 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд в натурі (на місцевості) в АДРЕСА_1, площею 0,0575 га, конфігурація земельної ділянки ОСОБА_4 змінилась, змістившись в сторону земельної ділянки ОСОБА_3 у вигляді дуги. У подальшому ОСОБА_4 виготовила свідоцтво на право власності на зазначену земельну ділянку, встановила паркан, пригородивши частину земельної ділянки ОСОБА_3, позбавила останню права власності на земельну ділянку та можливості вільного доступу до господарської споруди.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю, це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом статей 59, 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Однак, суд апеляційної інстанції не перевірив доводів позивача та не навів переконливих обґрунтувань на спростування вищевикладених обставин. Встановлення судом першої інстанції обставин щодо часткового збільшення розміру земельної ділянки відповідача ставить під сумнів висновок про законність рішення Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області та є підставою для призначення експертизи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування, а, отже, і рішення суду, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначаючи про порушення свого права власності на земельну ділянку, позивач посилалася на правомірність виданих їй державних актів, що також підтверджується рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2013 року.

Разом з тим, спірними рішенням Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області уточнено площу земельних ділянок сторін та погоджено межі між їх землекористувачами. Такі дії порушують право позивача на власність, оскільки в площу земельної ділянки відповідача включено частину її земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зазначав, що суд першої інстанції не вірно послався на те, що при співставленні планів зовнішніх меж земельних ділянок сторін, відображених у державних актах, виданих сторонам у 1993 році, та у кадастрових планах, виготовлених приватним підприємцем ОСОБА_6, помітно зміну місця розташування земельної ділянки відповідача в сторону збільшення.

Статтею 143 ЦПК України встановлено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" від 30 травня 1997 року № 8 (v0008700-97) , призначення експертизи в цивільних справах допускається як під час судового розгляду, так і в процесі підготовки до нього. У разі коли необхідність експертного висновку обумовлена обставинами, викладеними у позовній заяві, чи поданими доказами, суддя має призначати експертизу, як правило, при підготовці справи до судового розгляду, враховуючи при цьому думку осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Передбачене статтями 10, 27, ч. 1 ст. 143 ЦПК України право сторін на подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості щодо обставин, які мають значення для вирішення справи, кореспондується з обов'язком суду сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Крім того, позивач вказувала, що вхід на її земельну ділянку можливий лише через подвір'я ОСОБА_4, проте апеляційний суд не перевірив такі доводи та не встановив фактичні обставини справи у цій частині.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, суд апеляційної інстанцій у порушення вимог статей 213, 214, 303, 304 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не дослідив усіх доказів, які містяться у матеріалах справи, всупереч вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не роз'яснив сторонам права заявити клопотання про призначення експерти, не роз'яснив, що відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, допустив суттєву неповноту у з'ясуванні таких обставин, не дав належну оцінку доказам та поясненням сторін, свідків, що земельні ділянки частково накладаються одна на одну, таким чином, не усунув недоліків суду першої інстанції, при ухваленні рішення не вирішив спір по суті.