Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди в порядку регресу, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року,

У грудні 2013 року приватне акціонерне товариство "Просто-страхування" (далі - ПрАТ "Просто-страхування") звернулось до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 18 травня 2011 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до умов якого було застраховано відповідальність власника транспортного засобу "Міtsubishi Pajero". 21 лютого 2012 року в м. Києві по вул. Берковецькій відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля "Мazda-3", яким керував ОСОБА_5, та автомобіля "Міtsubishi Pajero", яким керував ОСОБА_3 Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 07 березня 2012 року відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності. На момент ДТП між ОСОБА_5 та приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі - ПрАТ "СК "АХА Страхування") був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту від 20 червня 2011 року, відповідно до умов якого було застраховано майнові інтереси власника автомобіля "Мazda-3". Відповідно до звіту з оцінки транспортного засобу від 12 березня 2012 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "Мazda-3" становить 38 522,42 грн., а вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 43 239,46 грн. 21 березня 2012 року ПрАТ "СК "АХА Страхування" виплатило ОСОБА_5 страхове відшкодування у розмірі 42 464,46 грн. У свою чергу 28 січня 2013 року ПрАТ"СК "АХА Страхування" звернулося до позивача з вимогою про виплату страхового відшкодування у розмірі 42 646,46 грн. у порядку регресу. Співробітниками ПрАТ "Просто-страхування" 19 квітня 2013 року було складено розрахунок страхового відшкодування, згідно з яким страхове відшкодування складає 28 066,99 грн. ДТП була визнана страховою, про що 19 квітня 2013 року було складено страховий акт. 17 червня 2013 року позивач виплатив страхове відшкодування за ремонт автомобіля "Мazda-3" у розмірі 26 658,77 грн., а частину страхового відшкодування у розмірі 1 408,22 грн. було виплачено відповідно до угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26 липня 2013 року. Позивач зазначав, що фактичні витрати страхової компанії, пов'язані з цим страховим випадком складають 28 066,99 грн.

Враховуючи викладене, ПрАТ "Просто-страхування" просило стягнути на свою користь з ОСОБА_3 виплату страхового відшкодування у порядку регресу в розмірі 28 066,99 грн.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПрАТ "Просто-страхування" витрати по виплаті страхового відшкодування у порядку регресу в розмірі 28 066,99 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач виплатив страхове відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і, відповідно, у ПрАТ "Просто-страхування" виникло право вимоги у порядку регресу до відповідача, оскільки останній повідомив страховика про страховий випадок більше ніж через три дні після ДТП.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 21 лютого 2012 року по вул. Берковецькій у м. Києві сталася ДТП за участю транспортного засобу "Міtsubishi Pajero" під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу "Мazda-3" під керуванням ОСОБА_5

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 07 березня 2012 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні вказаної вище ДТП.

Між ПрАТ "Просто-страхування" та ОСОБА_3 18 травня 2011 року було укладено договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно якого було застраховано відповідальність відповідача.

Вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля "Мazda-3" становить 38 522,42 грн.

Співробітниками ПрАТ "Просто-страхування" 19 квітня 2013 року було складено розрахунок страхового відшкодування, згідно з яким страхове відшкодування складає 28 066,99 грн. ДТП була визнана страховою, про що 19 квітня 2013 року було складено страховий акт.

Відповідно до банківської виписки від 21 березня 2012 року ПрАТ "СК "АХА Страхування" виплатило ОСОБА_5 страхове відшкодування у розмірі 42 464,46 грн.

У свою чергу 17 червня 2013 року позивач виплатив ПрАТ "СК "АХА Страхування" страхове відшкодування за ремонт автомобіля "Мazda-3" у розмірі 26 658,77 грн., а частину страхового відшкодування у розмірі 1 408,22 грн. було виплачено відповідно до угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26 липня 2013 року.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 повідомив позивача про страховий випадок 12 березня 2012 року.

Так, у момент укладення договору обов'язкового страхування ПрАТ "Просто-страхування" узяло на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником ОСОБА_3 Сутність цього виду страхування (страхування відповідальності) полягає в прийнятті страховиком фінансових ризиків виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди, а також у згоді страховика прийняти обов'язок сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року № 6-2598цс15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Підпунктом 33.1.4 п. 33.1 ст. 33, підпунктом "ґ" підпункту 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) установлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

Як вбачається з матеріалів справи, факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа, винна у ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) , у мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував, що в день настання ДТП він повідомив страховика про цю подію, зокрема, телефонним зв'язком за спеціалізованим номером, вказаним у страховому полісі, а згодом повторно на вимогу позивача звернувся до страхової компанії з відповідною заявою. Позивач посилається на повторне повідомлення позивача про ДТП від 12 березня 2012 року (а. с. 100 - 103, 118 - 121).

Проте, судами вказані обставини залишені поза увагою та не спростовані належними та допустимими доказами, а також не встановлено, коли було первинне повідомлення про ДТП.

Таким чином, судам необхідно було встановити, коли відповідач вперше повідомив страховика про ДТП.

Сам по собі факт повідомлення поза межами строку встановленого Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) відповідачем страховику про настання страхового випадку, без встановлення всіх обставин справи, не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-284цс15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили наявність підстав для застосування підпункту "ґ" підпункту 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 і підпункту 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що призвело до передчасного вирішення спору щодо стягнення коштів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України на вказані вище положення закону уваги не звернули, доводів та заперечень сторін не перевірили, не вірно застосували норми матеріального права, не дотрималися вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Враховуючи викладене, відповідно до вимог ч. 2 ст. 388 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргупредставника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.