Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Альфа Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Альфа Банк" на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року,

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство "Альфа Банк" (далі - ПАТ "Альфа Банк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 121 500 грн., зі сплатою 11,4 % річних, з кінцевим терміном повернення до 27 червня 2038 року. Відповідно до умов кредитного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 27 червня 2008 року уклали іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передала банку в іпотеку майно - квартиру АДРЕСА_1. Обумовлена сторонами ціна предмету іпотеки становить 485 715 грн. 25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та публічним акціонерним товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. 15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк" був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором. Оскільки позичальник порушила умови кредитного договору, у неї утворилася заборгованість перед банком, яка станом на 10 жовтня 2013 року становить 976 122,82 грн. та складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 117 593,22 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату розрахунку складає 939 922,60 грн.; заборгованості по відсотках - 4 400,51 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 35 173,28 грн.; пені - 128,48 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 1 026,94 грн. Позивач 23 жовтня 2013 року надіслав відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту у розмірі 122 122,21 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 976 122,82 грн., у строк 30 календарних днів з моменту надіслання вимоги, проте така вимога залишилась без реагування.

Враховуючи викладене, ПАТ "Альфа Банк" просило звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Альфа Банк", мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено кредит в іноземній валюті, не може бути задоволена, оскільки на спірні правовідносини, які склалися між сторонами у справі, поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 27 червня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 121 500 грн., зі сплатою 11,4 % річних, з кінцевим терміном повернення до 27 червня 2038 року. Відповідно до умов кредитного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 27 червня 2008 року уклали іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передала банку в іпотеку майно - квартиру АДРЕСА_1. Обумовлена сторонами ціна предмету іпотеки становить 485 715 грн.

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за вказаними вище кредитним та іпотечним договорами.

15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк" був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами.

Оскільки позичальник порушила умови кредитного договору, у неї утворилася заборгованість перед банком, яка станом на 10 жовтня 2013 року становить 976 122,82 грн. та складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 117 593,22 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 939 922,60 грн.; заборгованості по відсотках - 4 400,51 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 35 173,28 грн.; пені - 128,48 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 1 026,94 грн.

Позивач 23 жовтня 2013 року надіслав відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту у розмірі 122 122,21 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 976 122,82 грн., у строк 30 календарних днів з моменту надіслання вимоги, проте така вимога залишилась без реагування.

Згідно довідки форми № 3 від 31 жовтня 2014 року, виданої Центром обслуговування споживачів № 2 комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду", в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 та її неповнолітні діти: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомими майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 17 Закону України "Про іпотеку" визначено перелік підстав для припинення іпотеки. Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до ст. 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 цього Кодексу), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки останній відповідає перед заставо-/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Отже, правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Разом з тим іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ст. 3 Закону України "Про іпотеку").

Частиною 1 ст. 33 та ст. 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналогічні вимоги містить договір іпотеки укладений між сторонами.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про заставу", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати майно (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вжити заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає виконанню.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 28 травня 2015 року № 6-57цс15, від 04 листопада 2015 року № 6-1534цс15, які мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України на вказані вище положення закону уваги не звернули, доводів та заперечень сторін не перевірили, не врахували, що відносини, які виникли між сторонами, регулюються спеціальним Законом України "Про іпотеку" (898-15) та загальними положеннями про забезпечення виконання зобов'язань, на них не поширюються норми, що регулюють поруку, а саме статті 553 - 559 ЦК України, а Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Враховуючи викладене, відповідно до вимог ч. 2 ст. 388 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Альфа Банк" задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.