Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення апеляційного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року,

У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 26 червня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсоцбанк"), назву якого змінено на ПАТ "Укрсоцбанк", та відповідачем укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 175000 доларів США зі сплатою 13,50 % річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 25 червня 2018 року. Додатковою угодою № 1 про внесення змін до вказаного кредитного договору з 08 жовтня 2008 року процентна ставка за користування кредитом встановлена на рівні 16 % річних. На забезпечення виконання взятих відповідачем за кредитним договором зобов'язань 26 червня 2008 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, предметом якого визначено однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34 кв. м, жилою площею 16,10 кв. м. Крім того, 26 червня 2008 року між тими ж сторонами укладено інший іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_2, загальною площею 45,30 кв. м, жилою площею 26,30 кв. м. Проте відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання щодо погашення кредиту та сплати процентів за умовами кредитного договору, в результаті чого станом на 09 січня 2013 року утворилася заборгованість в сумі 295812,93 доларів США, що еквівалентно 2364432 грн 75 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 166250,26 доларів США, що еквівалентно 1328838 грн 32 коп.; заборгованість за процентами - 106712,95 доларів США, що еквівалентно 852956 грн 59 коп.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 8795,02 доларів США, що еквівалентно 70298 грн 57 коп., та пеня на несвоєчасне повернення процентів у сумі 14 054,71 доларів США, що еквівалентно 112339 грн 27 коп. 08 серпня 2012 року банком на адресу відповідача надіслано письмову вимогу з пропозицією погасити заборгованість за кредитним договором або передати у власність ПАТ "Укрсоцбанк" зазначені предмети іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Проте дана вимога залишилася без задоволення. За таких обставин на підставі умов укладених договорів та ст. 37 Закону України "Про іпотеку" позивач, уточнивши позовні вимоги, просив у рахунок часткового погашення заборгованості відповідача за договором кредиту в розмірі 1037000 грн звернути стягнення на предмети іпотеки шляхом визнання за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, вартість якої відповідно до висновку про вартість майна від 24 грудня 2012 року складає 576000 грн, а також на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 вартістю 668400 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року позов задоволено. В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором кредиту від 26 червня 2008 року в розмірі 1037 000 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на однокімнатну квартиру № АДРЕСА_1 загальною площею 34 кв. м, жилою площею 16,10 кв. м, та на двокімнатну квартиру № АДРЕСА_2 загальною площею 45,30 кв. м, жилою площею 26,30 кв. м. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк", мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що строк виконання кредитного зобов'язання договором було змінено, тобто строк користування кредитом достроково сплив через 90 календарних днів з дати, коли позичальник перестав сплачувати кредит, нараховані проценти за кредитом та штрафні санкції, тобто в червні 2009 року. Враховуючи те, що ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до суду з позовом 29 грудня 2012 року, наявні підстави для застосування строку позовної давності, про що просив відповідач у відповідній заяві.

З таким висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи (ст. 309 ЦПК України).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що 26 червня 2008 року між АКБ СР "Укрсоцбанк", назву якого змінено на ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_3 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 175000 доларів США зі сплатою 13,50 % річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 25 червня 2018 року.

Додатковою угодою № 1 про внесення змін до вказаного кредитного договору з 08 жовтня 2008 року процентна ставка за користування кредитом встановлена на рівні 16 % річних.

На забезпечення виконання взятих відповідачем за кредитним договором зобов'язань 26 червня 2008 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 42.02-11/581, предметом якого визначено однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,00 кв. м, жилою площею 16,10 кв. м.

Крім того, 26 червня 2008 року між тими ж сторонами укладено іпотечний договір № 42.02-11/582, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_2, загальною площею 45,30 кв. м, жилою площею 26,30 кв. м.

Пунктами 2.4.7 іпотечних договорів визначено, що іпотекодержатель має право, у разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України, зокрема Законів України "Про іпотеку" (898-15) , "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" (979-15) тощо.

У зв'язку з невиконанням боржником взятих за кредитним договором зобов'язань утворилася заборгованість, яка станом на 09 січня 2013 року становить 295 812,93 доларів США, що еквівалентно 2 364 432 грн 75 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 166 250,26 доларів США, що еквівалентно 1 328 838 грн 32 коп.; заборгованість за процентами - 106 712,95 доларів США, що еквівалентно 852 956 грн. 59 коп.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 8 795,02 доларів США, що еквівалентно 70 298 грн 57 коп. та пеня на несвоєчасне повернення процентів у сумі 14 054,71 доларів США, що еквівалентно 112 339 грн 27 коп.

08 серпня 2012 року ПАТ "Укрсоцбанк" надіслало на адресу ОСОБА_3 письмову вимогу з пропозицією погасити заборгованість за кредитним договором або передати у власність ПАТ "Укрсоцбанк" зазначені предмети іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, проте дана вимога залишилася без задоволення.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

За змістом ст. 11 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки). Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення.

Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року № 6-216цс14, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Проте апеляційний суд на вказані норми закону уваги не звернув та не перевірив належним чином умови договорів іпотеки.

Так, в п. 6.3. договорів іпотеки зазначено, що договори діють до припинення основного зобов'язання; дії договорів також припиняються з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема, Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Статтею 17 Закону України "Про іпотеку" визначено перелік підстав для припинення іпотеки. Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до пунктів 2.4.3, 2.4.4 договорів іпотеки іпотекодавець має право у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основоного зобов'язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; у разі невиконання іпотекодавцем хоча б одного із своїх обов'язків, встановлених згідно з пунктами 2.1.1 - 2.1.10 цього договору, вимагати дострокового виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, а у разі його невиконання - задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до ст. 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 цього Кодексу), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки останній відповідає перед заставо-/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Отже, правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Разом з тим, іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ст. 3 Закону України "Про іпотеку").

Частиною 1 ст. 33 та ст. 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналогічні вимоги містять договори іпотеки укладені між сторонами.

Таким чином, апеляційний суд не врахував, що зобов'язальні правовідносини на підставі договорів іпотеки виникли між банком та ОСОБА_3 як іпотекодавцем, кредитні зобов'язання не виконані, іпотека не припинена і тому враховуючи правову природу договорів іпотеки, не встановили наявності правових підстав для застосування строку позовної давності.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково, ухвалене апеляційним судом рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.