розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області про відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у її доньки ОСОБА_6 народився син ОСОБА_7. Відомості про батька дитини записані зі слів матері. ОСОБА_6 проживає з ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1, останні ведуть аморальний спосіб життя та зловживають спиртними напоями. 15 травня 2015 року на підставі заяви ОСОБА_5 до актового запису дитини були внесені зміни і батьком ОСОБА_8 вказано ОСОБА_5

Оскільки відповідачі ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, проявляють агресію до малолітнього, зловживають спиртними напоями, ОСОБА_3 просила відібрати дитину від відповідачів без позбавлення батьківських прав.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2015 року, позов задоволено. Відібрано від матері ОСОБА_6 та батька ОСОБА_5 без позбавлення батьківських прав малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Передано малолітнього ОСОБА_9 під опіку його бабусі ОСОБА_3 Допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що залишення дитини у її батьків є небезпечним для його життя, здоров'я та морального виховання, оскільки відповідачі виконують свої батьківські обов'язки неналежним чином, зловживають спиртними напоями і в стані алкогольного сп'яніння не можуть керувати своїми діями, поводяться безвідповідально, що загрожує життю і здоров'ю малолітнього.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є матір'ю малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

15 травня 2015 року до актового запису дитини були внесені зміни і батьком ОСОБА_8 вказано ОСОБА_5

21 серпня 2015 року відповідачі зареєстрували шлюб.

Згідно з ч. 1 ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 ч. 1 ст. 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Разом з тим, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (995_384) , у принципі 6 проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

За змістом статей 151, 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30 березня 2007 року № 3 (v0003700-07) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України). У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_10, зокрема в апеляційній скарзі (том 1 а.с. 232 - 235), вказувала, що в сім'ї відповідачів створені всі належні умови для забезпечення матеріальних та духовних потреб дитини, яка прив'язана до матері, а також хоче проживати з матір'ю, що, крім іншого, підтверджується висновком органу опіку та піклування. Крім того, доводи позивача, що батько дитини є наркоманом, спростовуються сертифікатом проходження профілактичного наркологічного огляду. У родині відповідачів у повному обсязі забезпечено право дитини на достойне життя, фізичний та моральний розвиток. Малолітній проживає у чотирикімнатній квартирі, що належить його батькові, та забезпечений відповідним харчуванням, іграшками та одягом у повному обсязі відповідно до потреби. Мати дитини слідкує за здоров'ям ОСОБА_9, систематично відвідує дитячого лікаря. Батько офіційно працевлаштований, характеризується позитивно, що підтверджується відповідними довідками. Батьки дитини жодного разу не притягувались до адміністративної та кримінальної відповідальності, на обліку у службах у справах дітей ОСОБА_9 не перебуває. Крім іншого, згідно висновку державного органу, який уповноважений здійснювати захист прав дітей, у родині ОСОБА_11 створено усі умови для нормального росту та розвитку останнього.

Проте, апеляційний суд не дав належної оцінки запереченням відповідача, не обґрунтував та не спростував обставини, викладені в апеляційній скарзі (том 1 а. с. 232 - 235). Таким чином, не встановив обставин справи, які достеменно свідчать про невиконання відповідачами своїх батьківських обов'язків.

Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишені: характеристики на відповідачів (том 1 а.с. 52, 53, 135), медичні довідки, зокрема, психоневрологічного диспансеру та нарколога, (том 1 а.с. 54 - 57, 114 - 116), акт обстеження умов проживання (том 1 а.с. 137, 139), висновки органу опіки та піклування виконкому Бердянської міської ради Запорізької області щодо відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав (том 1 а. с. 143 - 144, 213 - 215), висновкам за результатами перевірки матеріалів без ознак кримінального правопорушення (том 1 а.с. 172 - 176, 180, 181).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 213 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 213, 214, 303, 304 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не дослідив усіх доказів, які містяться у матеріалах справи, не спростував належними та допустимими доказами доводи відповідача, що призвело до поверхневого вирішення спору.