Ізмайлової Т.Л., Карпенко С.О., Мостової Г.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 26 січня 2016 року,

У червні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 21 травня 2007 року, відповідно до якого він подарував вказаний будинок ОСОБА_5

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з вересня 2005 року він разом із ОСОБА_5 проживав у належному йому будинку, а 29 вересня 2005 року між ними було зареєстровано шлюб.

Із серпня 2006 року у нього почав погіршуватись стан здоров'я, у зв'язку з чим виникла необхідність стороннього догляду. ОСОБА_5 взяла на себе тягар здійснення відповідного догляду за ним та обіцяла доглядати його в майбутньому за умови дарування їй будинку АДРЕСА_1.

Маючи на меті отримувати постійний догляд за собою з боку ОСОБА_5, 21 травня 2007 року він уклав нотаріально посвідчений договір дарування будинку АДРЕСА_1 на її користь.

Після погіршення відносин між сторонами, з березня 2013 року вони не проживали спільно у його будинку, а відповідач припинила надавати йому допомогу та догляд.

Укладення договору дарування від 21 травня 2007 року не відповідало його внутрішній волі, оскільки насправді він мав на меті довічно отримувати допомогу від ОСОБА_5, залишаючись проживати у своєму будинку.

Таким чином, під час укладення договору дарування від 21 травня 2007 року він помилявся щодо природи укладеного правочину, а також щодо прав та обов'язків сторін за цим договором.

Справа розглядалась судами різних інстанцій неодноразово.

Останнім рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 26 січня 2016 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 укладений 21 травня 2007 року ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Другої хмельницької державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрований у реєстрі за № 3-554.

ОСОБА_5, не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що укладаючи спірний договір дарування належного йому будинку, позивач з огляду на свій вік (55 років) та стан здоров'я, намагався забезпечити собі на майбутнє догляд та допомогу від ОСОБА_5; помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки вважав укладений ним правочин договором довічного утримання.

Такі висновки судів відповідають нормам матеріального і процесуального закону, а також фактичним обставинам справи.

Згідно із ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач мав на меті укласти саме договір дарування будинку своїй дружині, спростовуються встановленими судами обставинами справи, а саме: поганий стан здоров'я позивача на час укладення спірного договору, відсутність іншого житла, проживання у подарованому будинку після укладення договору та сплата комунальних послуг на його утримання.

Посилання заявника на те, що на час укладення договору дарування та після його укладення вона була зобов'язана доглядати позивача відповідно до положень СК України (2947-14) як його дружина, не спростовує висновки судів про відсутність волевиявлення позивача на дарування належного йому будинку відповідачу з огляду на помилку щодо правової природи укладеного ним правочину.

Не можна погодитись і з доводами касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з указаним позовом, оскільки як правильно вказав суд першої інстанції, перебіг такого строку розпочався після припинення шлюбних відносин між сторонами у 2013 році.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування ухвалених судами судових рішень, тому касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 26 січня 2016 року залишити без змін.