розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційними скаргами Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" та ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2015 року,

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просило стягнути з відповідача на користь товариства заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 132 грн 09 коп., з яких 12 377 грн 78 коп. - сума заборгованості за кредитом, 4 654 грн 31 коп. - сума заборгованості за відсотками та 100 грн пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором кредиту від 5 грудня 2013 року щодо його своєчасного й повного погашення, унаслідок чого виникла вказана заборгованість.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 травня 2015 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 377 грн 78 коп.

Ухвалено розстрочити з моменту набрання рішенням законної сили виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості в розмірі 10 377 грн 78 коп. на шість місяців рівними частинами по 1 729 грн 63 коп. щомісячно.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2015 року рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від

26 травня 2015 року скасовано, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 15 290 грн 44 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 12 3777 грн 78 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 608 грн 36 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 100 грн та штрафу в розмірі 1 204 грн 30 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить рішення апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_3 у поданій касаційній скарзі просить рішення апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2015 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 травня 2015 року, що було помилково скасовано.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 - задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що з вини відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню на користь банку, з урахуванням передбачених Умовами та правилами надання банківських послуг відсотків, пені та штрафу.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповіднодо ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Звертаючись до суду із цим позовом, ПАТ КБ "ПриватБанк", уточнивши позовні вимоги під час розгляду справи, просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 132 грн

09 коп., з яких 12 377 грн 78 коп. - сума заборгованості за кредитом, 4 654 грн 31 коп. - сума заборгованості за відсотками та 100 грн пені.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема фотокопії заяви ОСОБА_3, 5 грудня 2013 року відповідач просила банк надати їй кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку.

Укладений між сторонами договір кредиту складається із указаної вище заяви відповідача, Умов та правил надання банківських послуг, а також Тарифів.

Разом з тим, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦПК України (1618-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Одним із документів, що підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника і який є обов'язковим для пред'явлення під час примусового стягнення заборгованості боржника за кредитом в судовому порядку, є оригінал заяви на видачу готівки.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідач ОСОБА_3 зазначала, що отримала за договором кредиту від 5 грудня 2013 року кредитні кошти у розмірі 12 377 грн 78 коп., на погашення кредиту сплатила 2 000 грн, що також підтверджується квитанцією від 27 квітня 2015 року (а. с. 54), при цьому з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, згідно з якими визначено розмір відсотків за користування кредитом, пені та штрафів, її ознайомлено не було.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції з урахуванням вищезазначених положень закону та встановлених обставин справи і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України дійшов правильного по суті й обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення суми кредиту без нарахування процентів за користування кредитними коштами й штрафних санкцій, що передбачені Умовами та правилами надання банківських послуг, з урахуванням того, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що відповідач була з ними ознайомлена, і також відсутній екземпляр за її підписом, а наявність копії Умов за підписом голови правління банку не може бути належним і допустимим доказом, оскільки така копія Умов та правил надання банківських послуг не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Саме така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14, від 10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15, від 1 липня 2015 року у справі № 6-757цс15, від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1926цс15.

Отже, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи й судовою практикою, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Крім того, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 217 ЦПК України, встановивши винятковий випадок, за наявності якого можливо розстрочити виконання рішення, а саме: тяжку хворобу відповідача, що підтверджується належними й допустимими доказами, обґрунтовано виходив із наявності підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 про розстрочку виконання рішення, яка в силу вказаних обставин несе значні витрати на лікування.

Проте апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України зазначені положення закону та обставини справи не врахував і помилково скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" частково, при цьому на порушення вимог ст. 11 ЦПК України, стягнувши з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 15 290 грн 44 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 12 377 грн 78 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 608 грн 36 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 100 грн та штрафу в розмірі 1 204 грн 30 коп., фактично вийшовши за межі вимог банку, який під час розгляду справи уточнив позовні вимоги й просив стягнути на його користь заборгованість без урахування суми штрафу, та взагалі не розглянув вимоги ОСОБА_3 про розстрочку виконання рішення суду.

Крім того, обґрунтовуючи рішення, зокрема, в частині стягнення заборгованості за процентами, апеляційний суд у порушення вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України послався на розрахунок заборгованості, який банком було надано безпосередньо в апеляційному суді, тобто з порушенням порядку надання доказів, не надавши при цьому оцінки тому факту, що на вимогу суду першої інстанції розрахунок заборгованості банком надано не було. Також апеляційний суд вважав встановленим те, що відповідачем було отримано саме картку Visa, хоча у підписаній ОСОБА_3 анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відсутня відмітка про те, який саме вид послуг обрала відповідач.

Отже, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Згідно зі ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

За таких обставин рішення апеляційного суду Донецької від 29 липня 2015 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішенняКостянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 травня 2015 року.