розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", Першого міського відділення Чернігівської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 11 січня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 липня 2014 року під час зняття коштів з банкомату позивач дізналася, що з її карткового рахунку було знято кошти у розмірі 2 220 грн. За результатами звернень до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та Чернігівського відділу МВ УМВС України, слідчим відділом проводиться досудове розслідування кримінального провадження, а з відповіді банку вбачається, що відповідач вважає неможливим повернення списаних коштів, через недотримання позивачем договору щодо неналежного зберігання даних ПК. Позивач просила зобов'язати відповідача зарахувати на рахунок № НОМЕР_1 кошти в розмірі 2 220 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 11 січня 2016 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено.

Зобов'язано ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" зарахувати на картковий рахунок № НОМЕР_1, що відкритий на ім'я ОСОБА_3, кошти у розмірі 2 200 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунку укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Установлено, що 10 травня 2012 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 було укладено договір про відкриття та ведення поточного рахунку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки.

Відповідно до умов даного договору банк на підставі заяви про відкриття рахунку відкрив на ім'я клієнта поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціального платіжного засобу (платіжної картки), призначений для зарахування, а також виплати пенсії та грошової допомоги у гривні, випустив та надав клієнту платіжну картку, тип яких визначається заявою, а також банк зобов'язався забезпечити проведення розрахунків за операціями, здійсненними з використанням платіжної картки або її реквізитів відповідно до вимог чинного законодавства України, правил платіжних систем, правил ведення поточних рахунків фізичних осіб та користування платіжними картками тарифів банку.

16 липня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до Чернігівського MB УМВС України в Чернігівській області із заявою про те, що 11 липня 2014 року невстановлена особа здійснила крадіжку грошових коштів з банківської карти "Аваль" у сумі 2 220 грн, що належать ОСОБА_3, чим завдала їй матеріальну шкоду.

За вказаною заявою було заведено кримінальне провадження № 120142700110003429 за ч. 1 ст. 185 КК України.

Відповідно до виписки з рахунку № НОМЕР_1, проведеної за період з 01 по 20 липня 2014 року вбачається, що 11 липня 2014 року по рахунку було проведено дві транзакції по 100 грн, та 13 липня 2014 також дві транзакції на суму 505 грн та 1 515 грн.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач ненесе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що банк не вжив усіх передбачених законами заходів безпеки, не зарахував на рахунок користувача списані з його картки зарплатні кошти, а запропонована позивачу при укладенні договору платіжна картка має найнижчий захист, крім того, відповідно до підписаної позивачем заяви передбачає послуги на отримання готівки в будь-якому банкоматі та розрахунки в торговельній мережі, тобто не передбачає її використання в мережі Інтернет. Відповідачем не доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком суду по їх оцінці, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.