головуючого Мартинюка В.І., суддів: Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 02 грудня 2015 року,

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 03 липня 2008 року між сторонами укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідачу було надано кредит у сумі 12 180,92 доларів США строком до 02 липня 2013 року.

Позичальник порушила умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 28 листопада 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 44 022,89 доларів США. В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 6 474,62 доларів США, що еквівалентно 96 925 грн 06 коп., та 430 629 грн 56 коп.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 02 грудня 2015 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за відсотками у розмірі 5 214,12 доларів США, заборгованість з комісії у розмірі 18 869 грн 68 коп., пеню - 30 000 грн, штраф (фіксовану частину) - 250 грн та штраф (процентна складова) - 31 370 грн 08 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Судами встановлено, що 03 липня 2008 року між сторонами укладений кредитний договір № HMIBAE0000597, відповідно до якого відповідачу було надано кредит у сумі 12 180,92 доларів США зі сплатою 17,04 % річних строком до 02 липня 2013 року.

Позичальник порушила умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 28 листопада 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 44 022,89 доларів США.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 травня 2009 року з ОСОБА_6 було стягнуто на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 89 993 грн 25 коп. (а. с. 33).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем пропущений строк позовної давності. Крім того, банком у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором отримано від позичальниці заставний автомобіль.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦКУ).

Початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вже звертався у 2009 році до суду з позовом до ОСОБА_6, чим перервав перебіг позовної давності.

Крім того, в п. 14.11 кредитного договору сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю в 5 років.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, правильно дійшов висновку про те, що позивачем не пропущений строк позовної давності.

Задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд керувався тим, що відповідачем рішення суду не виконується, у зв'язку з чим вона має сплатити проценти за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. ч. 1 та 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У пункті 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) судам роз'яснено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до змісту ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України (435-15) за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідач не виконує рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 травня 2009 року, не звернув увагу на те, що позивачем не надано цьому доказів.

Позивач подав уточнену позовну заяву, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за відсотками, комісією, пеню та штраф, які утворились внаслідок невиконання боржником судового рішення.

Проте апеляційний суд не з'ясував, на підставі якої норми матеріального права позивач просив стягнути з відповідача кошти, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України чи ст. 1048 ЦК України.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Така ж правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із частиною першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-369цс15.

Апеляційний суд при стягненні з відповідача коштів не перевірив, чи виконане ОСОБА_6 рішення суду про стягнення з неї заборгованості та чи не звернуто стягнення на предмет застави, з урахуванням відповіді ПАТ КБ "ПриватБанк" (а. с. 98) та з урахуванням меморіальних ордерів про погашення заборгованості за кредитним договором (а. с. 9597). Якщо не виконано, чи має банк право на стягнення з неї коштів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України або відсотків за користування кредитом з урахуванням правової позиції Верховного Суду України.

Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 02 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.