розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання права користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 8 жовтня 2015 року,

У лютому 2015 року Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (далі - УМВС України в Житомирській області) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, посилаючись на те, що ОСОБА_3, як працівнику УМВС України у Житомирській області, 3 грудня 2004 року було видано ордер на вселення разом із сім'єю у складі дружини - ОСОБА_4, та сина - ОСОБА_5, до жилого будинку АДРЕСА_1, проте з 2009 року відповідачі у вказаному будинку не проживають та не сплачують комунальні послуги, у зв'язку із чим втратили право користування спірним житлом.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у лютому 2015 року звернулися до суду із зустрічним позовом про визнання права користування спірним будинком.

Позовні вимоги мотивували тим, що ОСОБА_3 є пенсіонером органів внутрішніх справ, а тому є всі підстави для визнання його права та права його сім'ї на користування спірним жилим будинком.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 8 жовтня 2015 року, позов УМВС України в Житомирській області задоволено.

Визнано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від

17 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від

8 жовтня 2015 року скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні первинного позову та задовольнити зустрічні позовні вимоги, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов УМВС України в Житомирській області, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачі понад шість місяців без поважних причин не проживають у спірному будинку, не сплачують комунальні послуги та не несуть інших витрат з утримання будинку, а тому втратили право користування вказаним житлом на підставі вимог ст. 71 ЖК Української РСР, із цих же підстав відмовлено в задоволенні зустрічного позову.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Судом установлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2004 року УМВС України в Житомирській області набуло право власності на жилий будинок АДРЕСА_1.

На підставі рішення виконавчого комітету Попільнянської селищної ради Житомирської області від 3 грудня 2004 року ОСОБА_3 видано ордер № 1021 на право заселення разом із членами сім'ї до вказаного будинку.

Згідно з наказом від 5 квітня 2013 року № 115 о/с УМВС України в Житомирській області ОСОБА_3 звільнений з органів внутрішніх справ у відставку.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 71, ст. 72 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або член його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Виходячи зі змісту ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (v0002700-85) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК Української РСР", при вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суди повинні встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Наведений у ст. 71 ЖК Української РСР перелік випадків збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї не є вичерпним.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ст. 212 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Заперечуючи проти первинного позову та обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначав, що він закінчив службу в міліції у зв'язку з виходом на пенсію у квітні 2013 року у званні полковника міліції та вислузі - у пільговому обчисленні - більш як 32 роки. У жовтні 2004 року позивачем за договором купівлі-продажу, за рахунок виділеної керівниками Попільнянської районної ради сільськогосподарських підприємств, було придбано спірний будинок саме для його проживання як начальника Попільнянського РВ УМВС в Житомирській області, на зайняття якого йому у визначеному законом порядку було надано відповідний ордер, на підставі якого він разом із сім'єю вселився до вказаного будинку й до теперішнього часу проживає та сплачує комунальні послуги, на підтвердження чого надав довідки комунального підприємства "Гарант" (далі - КП "Гарант") та публічного акціонерного товариства "Житомиргаз" (далі - ПАТ "Житомиргаз") про відсутність заборгованості за водопостачання та використаний природний газ.

Проте, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, доводів та заперечень сторін належним чином не перевірили, не встановили усіх дійсних обставин справи, що мають стотне значення для правильного її вирішення, не встановили й не зазначили дійсного періоду відсутності відповідачів у спірному будинку та не навели на підтвердження цього належних доказів, при цьому взагалі не з'ясували причини їх відсутності та не перевірили поважність таких причин з урахуванням доводів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Крім того, застосовуючи положення ст. ст. 118, 124, 125 ЖК Української РСР, які регулюють правовідносини щодо надання службових жилих приміщень, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій не визначили статус спірного будинку й не з'ясували належним чином порядок його надання ОСОБА_3 у зв'язку із проходженням служби в міліції, унаслідок чого в достатньому обсязі не визначились із характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню до них, та не звернули уваги на те, що до осіб, які користуються службовим жилим приміщенням, правила ст. 71 ЖК Української РСР не застосовуються (правова позиція, висловлена в постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1166цс15), й, відповідно, дійшли передчасних висновків щодо наявності правових підстав для задоволення позову УМВС України в Житомирській області та відсутності таких підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Таким чином, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не надавши належної оцінки доказам, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 8 жовтня 2015 року скасувати.

Справу за позовом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання права користування жилим приміщенням передати на новий розгляд до суду першої інстанції.