розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка діє як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_9, про визнання права власності на житло в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_8, яка діє як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_9, до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту шлюбних відносин та визнання права спільної сумісної власності, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що з 10 березня 1977 року він перебував в офіційному зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 У подружжя народився син ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1.

30 січня 1979 року його дружина ОСОБА_10 після смерті своєї матері отримала свідоцтво про право на спадщину № 1-161, посвідчене Другою нікопольською державною нотаріальною конторою, згідно з яким їй на праві власності став належати будинок АДРЕСА_1

У період з 1979 року по 2010 рік він своїми трудовими та грошовими витратами істотно збільшив вартість вказаного домоволодіння, тому вважає, що воно повинно бути визнане об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_10 померла. Ні він, ні син померлої не зверталися за оформленням спадщини.

Позивач є інвалідом другої групи та фактично прийняв спадщину, а син хворів на цукровий діабет, тому не міг звернутися із заявою про прийняття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер його син ОСОБА_11

Відповідач ОСОБА_7 є сестрою його померлої дружини та спадкоємицею другої черги.

Оскільки позивач є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті своєї дружини, вважає, що має право на спадкування належного на праві власності його померлій дружині будинку, а тому просив суд визнати домоволодіння АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ним право власності на 1/2 частини вказаного домоволодіння, яке складається із житлового будинку - А, підвалу - Впд, фундаменту під сарай - В, підвалу - Дпд, сараю - Д, вбиральні - Г, споруджень № 1-4, І, загальною площею 59,0 кв. м, житловою площею 39,4 кв. м, як частину спільної сумісної власності подружжя та визнати за ним право власності на 1/4 частини вказаного домоволодіння у порядку спадкування за законом після смерті його дружини ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2015 року до участі у справі в якості відповідача залучено ОСОБА_8, яка діє як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_9

ОСОБА_8, яка діє як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_9, звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту шлюбних відносин та визнання права спільної сумісної власності, посилаючись на те, що вона з лютого 2001 року проживала разом з ОСОБА_11 за АДРЕСА_1

За час спільного проживання вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов'язки подружжя, тобто проживали однією сім'єю як чоловік та жінка. Вона організувала похорони ОСОБА_11 та як дружина отримала свідоцтво про смерть.

За час спільного проживання вони за спільні кошти придбали автомобіль ВАЗ 21099, яким володіли та керували за довіреністю, а також причеп БАЗ 8142, державний номерний знак НОМЕР_1, який було зареєстровано на ОСОБА_11

Крім того, вона має малолітню дитину ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком якого є ОСОБА_11

Оскільки ОСОБА_11 мав право на прийняття спадщини як спадкоємець першої черги, вважає, що їх син має прийняти спадщину після померлого батька, тому просила суд встановити факт шлюбних відносин між нею та ОСОБА_11 з лютого 2001 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 року (дата його смерті) та визнати причеп БАЗ 8142, державний номерний знак НОМЕР_1, належний померлому на праві приватної власності, спільною власністю подружжя.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частини будинку АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_11, померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено частково.

Встановлено факт шлюбних відносин між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 з лютого 2001 року по грудень 2013 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2015 року рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2015 року в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_11, померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 року та в частині встановлення факту шлюбних відносин між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 з лютого 2001 року по грудень 2013 року скасовано та ухвалено в цих частинах нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2015 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи частково позовні вимоги за первісним позовом, суд першої інстанції, виходячи з вимог ч. 1 ст. 1262 ЦК України, дійшов висновку про те, що спірний будинок повинен належати порівну ОСОБА_6 та сину померлого ОСОБА_11 - ОСОБА_9, а оскільки ОСОБА_8 не заявлено вимог про визнання за неповнолітнім права власності на будинок в порядку спадкування, суд вважав за необхідне визнати право власності ОСОБА_6 на Ѕ частини будинку в порядку спадкування за законом після смерті його сина ОСОБА_11

Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_8, місцевий суд виходив з того, що, враховуючи показання свідків та позивача за зустрічним позовом, слід визнати початком сумісного проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_11 з лютого 2001 року по грудень 2013 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог ОСОБА_6 про визнання за ним права власності на Ѕ частини будинку, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_6 питання про визнання за ним права власності на Ѕ частини вказаного домоволодіння в порядку спадкування після смерті сина не ставилося, що свідчить про порушенням місцевим судом вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України.

Скасовуючи рішення суду в частині встановлення факту шлюбних відносин між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 з лютого 2001 року по грудень 2013 року, колегія суддів з урахуванням положення ч. 4 ст. 303 ЦПК України виходила з того, що суд першої інстанції встановив юридичний факт, який не породжує для позивача юридичних наслідків.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Як установлено судами попередніх інстанцій, право власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 станом на 31 грудня 2012 року зареєстроване за ОСОБА_12 в цілому на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30 січня 1979 року, р.№ 1-161, посвідченого Другою нікопольською державною нотаріальною конторою, згідно з довідкою начальника КП "МБТІ" ОСОБА_13 від 15 грудня 2014 року № 2413.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 31 січня 2011 року ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Після її смерті відкрилась спадщина на вищевказаний будинок.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_10 були її чоловік ОСОБА_6 - позивач у справі та син ОСОБА_11

Згідно з листом завідувача Другої нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Балашової В.М. від 26 лютого 2015 року вих. № 370/01-09 спадкова справа після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_10, яка до дня смерті мешкала в будинку АДРЕСА_4 в Другій нікопольській державній нотаріальній конторі не відкривалась.

На момент смерті спадкодавця ОСОБА_10 у спірному будинку, на який відкрилась спадщина, був зареєстрований та фактично проживав син померлої ОСОБА_11, а тому є таким, що фактично прийняв спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_11 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 05 грудня 2014 року. Після його смерті відкрилась спадщина на спірний будинок АДРЕСА_2.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_11 є його батько ОСОБА_6 та син ОСОБА_9, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_8

ОСОБА_6 та ОСОБА_8, яка діє в інтересах свого сина ОСОБА_9, звернулись з письмовими заявами про прийняття спадку після смерті ОСОБА_11 до нотаріальної контори.

У видачі свідоцтва про спадщину їм було відмовлено та роз'яснено порядок звернення до суду.

До суду з вимогою про визнання права власності на частину спадкового будинку АДРЕСА_2 звернувся лише позивач ОСОБА_6

Відповідач ОСОБА_8 у зустрічній позовній заяві вимог про визнання права власності на спадковий будинок не висувала, попросивши лише встановити факт сумісного проживання та визнати причеп спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК України лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Разом з тим апеляційний суд вищевикладеного не врахував, не звернув уваги на те, що ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просила суд змінити рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2015 року та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, а в іншій частині рішення місцевого суду не оскаржено, та дійшов помилкового висновку про застосування ч. 4 ст. 303 ЦПК України.

Крім того, у разі ухвалення нового рішення або зміни рішення суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення надає оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, а також новим доказам, якщо вони досліджувалися, в їх сукупності за правилами, встановленими статтею 212 ЦПК України.

Разом з тим колегія суддів апеляційного суду, скасовуючи рішення в частині вимог ОСОБА_6 та відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, виходила лише з того, що позивач не ставив вимог про визнання права власності у порядку спадкування після смерті сина, при цьому у порушення норм процесуального права не надала належної оцінки доказам, що наявні в матеріалах справи, та не мотивувала відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власністю подружжя, визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/2 частини вказаного домоволодіння як частини спільної сумісної власності подружжя та визнання за ним право власності на 1/4 частини домоволодіння у порядку спадкування за законом після смерті його дружини ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом, то рішення цього суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ