розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в інтересах яких діють їх законні представники - ОСОБА_5 та ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 26 серпня 2015 року,

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство"Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України"), звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з метою забезпечення виконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 кредитних зобов'язань перед ПАТ "Державний ощадний банк України", 18 квітня 2007 року між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що належить на праві власності останній та придбана не за кредитні кошти. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 березня 2011 року звернуто стягнення на вказану квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Згідно положень чинного законодавства, після ухвалення рішення, зареєстровані у квартирі особи, повинні добровільно звільнити її. Однак відповідачі, які зареєстровані у даній квартирі, отримавши письму вимогу, добровільно не виселились.

Ураховуючи наведене, просило виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 із квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 26 серпня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Державний ощадний банк України" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Установлено, що 18 квітня 2007 року між ПАТ "Державний ощадний банк України" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 230 000 грн у вигляді відновлюваної кредитної лінії на споживчі цілі із сплатою відсотків за користування ним у розмірі 16% річних, з кінцевим терміном повернення 17 квітня 2010 року.

Того дня, між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки для забезпечення виконання зобов'язань позичальника, що випливають із вищезазначеного кредитного договору. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_3 на праві власності.

У зв'язку з невиконанням позичальником ОСОБА_5 умов кредитного договору щодо повернення кредиту станом на 24 листопада 2010 року, в позичальника виникла заборгованість перед банком на загальну суму 301 907,54 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Установлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 березня 2011 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 квітня 2007 року 301 907,54 грн звернуто стягнення квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5,

ОСОБА_4, та її неповнолітні діти ОСОБА_7, ОСОБА_8 проживають у наведеній вище квартирі та відмовляються звільнити її в добровільному порядку.

На виконання вимог ст. 40 Закону України "Про іпотеку" кожному окремо банком 11 червня 2013 року та 14 березня 2014 року вручено письмові вимоги про звільнення добровільно вказаної квартири, яка є предметом іпотеки, протягом місяця з моменту отримання даного повідомлення та попереджено, що їх виселення буде здійснено примусово на підставі рішення суду.

За змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та ст. 109 ЖК УРСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК УРСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 109 та ст. 132 ЖК УРСР.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди правильно застосували положення статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та ст. 109 ЖК УРСР, оцінили надані сторонами докази в порядку ст. 212 ЦПК України та прийшли до правильного висновку, що оскільки квартира, на яку звернено стягнення як на предмет іпотеки, придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, тому підстави для виселення відповідачів без надання іншого постійного житлового приміщення відсутні.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи

Доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, під час розгляду справи судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи висновок суду не спростовують, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.