розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег ЛТД" до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, Територіальна громада Одеси в особі Одеської міської ради, про примушення до виконання зобов'язань позикодавця за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег ЛТД" про розірвання договору позики, стягнення з позичальника суми позики та моральної шкоди, за позовом третіх осіб: ОСОБА_7, ОСОБА_8, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег ЛТД", ОСОБА_6 про визнання за ними права власності на будівлі та земельну ділянку, за касаційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 15 лютого 2016 року та ОСОБА_9 на окрему ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 15 лютого 2016 року,

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Берег ЛТД" (далі - ТОВ "Берег ЛТД") звернулося до суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_6 зобов'язалася повернути борг за договором позики від 20 березня 2015 року в розмірі 100 000 грн протягом 60 календарних днів, але повернула тільки половину.

У вересні 2015 року ОСОБА_6 подала зустрічну позовну заяву, у якій просила розірвати договір позики від 20 березня 2015 року на підставі ст. 230 ЦК України і стягнути з ТОВ "Берег ЛТД" на її користь виплачену нею суму в розмірі 100 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що у договорі позики від 20 березня 2015 року № 200515-Б, укладеному між нею і ТОВ "Берег ЛТД", на її вимогу був включений п. 5 про майнове забезпечення повернення позики у разі неплатоспроможності позичальника та осіб, що він представляє.

Згідно із цим пунктом боржник додатково зобов'язується перед позикодавцем, у разі виявлення своєї об'єктивної нездатності своєчасно і в повному обсязі повернути позикодавцю суми, зазначені в п. п. 1, 4 цього договору, відшкодувати зазначену шкоду в порядку ст. 22, ч. 2 ст. 546, ст. ст. 625, 627 ЦК України та задовольнити законні претензії позикодавця за рахунок відчуження третім особам індивідуально-визначеного нерухомого майна (будівлі площею 182,3 кв. м під літерою "А" та тимчасових допоміжних будівель на земельній ділянці площею 1969 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке на праві власності належить особам, в інтересах яких боржник укладає цей договір (комітенти за договором комісії від 25 січня 2015 року № 250315).

На підтвердження даного зобов'язання боржник надає позикодавцю для ознайомлення оригінали правовстановлюючих документів на зазначений об'єкт, а також передає на зберігання завірені копії таких документів. ОСОБА_6 вказувала на те, що не мала наміру на укладення договору позики без надання такої гарантії.

Вивчивши надані боржником правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно, ОСОБА_6 вважає, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не є власниками відповідної земельної ділянки, не зможуть продати третім особам будову без присвоєння відповідній земельній ділянці окремого кадастрового номера та володіють правом приватної власності на будову, яке також може бути піддане сумніву, оскільки відповідно до п. 5.4.2 договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2010 року ВРА № 723025 між ТОВ "Берег ЛТД" (покупець) і територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (продавець) зазначений об'єкт буде підлягати знесенню покупцем після набуття ним права власності на об'єкт.

З урахуванням цих обставин ОСОБА_6 вимагає розірвати договір позики від 20 березня 2015 року № 200515-Б в порядку ст. 230 ЦК України у зв'язку з уведенням позикодавця в оману щодо обставин, передбачених п. 5 договору.

12 жовтня 2015 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 подали заяву про вступ у справу в якості третіх осіб і позовну заяву до ТОВ "Берег ЛТД", ОСОБА_6 про визнання права приватної власності на житлові будинки, допоміжні споруди і земельні ділянки по АДРЕСА_1 відповідно площею 971 кв. м та 998 кв. м (загальна площа 1 969 кв. м).

В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_6 не визнає їхні права на зазначені об'єкти.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 листопада 2015 року позовні вимоги ТОВ "Берег ЛТД" до ОСОБА_6 про примушення до виконання зобов'язань позикодавця за договором позики задоволено.

Примушено ОСОБА_6 до виконання зобов'язань за договором позики № 200515-Б від 20 березня 2015 року у вигляді виплати позичальнику ТОВ "Берег ЛТД" другої частини суми позики в розмірі 100 000 грн.

В позові ОСОБА_6 до ТОВ "Берег ЛТД" про розірвання договору позики № 200515-Б від 20 березня 2015 року, стягнення боргу та моральної шкоди, відмовлено за безпідставністю.

Визнано право приватної власності ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 1 969 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в наступних частках: ОСОБА_7 - 971 кв. м, ОСОБА_8 - 998 кв. м.

Визнано право приватної власності ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на житлові будинки: ОСОБА_7 - на житловий будинок площею 118,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_8 - на житловий будинок площею 64,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на тимчасові допоміжні споруди, зазначені у технічних паспортах від 03.10.2014 року, до інвентаризаційних справ № 36/01-09 та № 55/15-11 від 03.10.2014 року, розташовані на земельній ділянці площею 1 969 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Додатковим рішенням від 30 листопада 2015 року позовні вимоги ТОВ "Берег ЛТД" до ОСОБА_6 про примушення до виконання зобов'язань позикодавця за договором позики задоволено.

Визнано право приватної власності за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на суміжні земельні ділянки загальною площею 1 969 кв. м: за ОСОБА_7 - на земельну ділянку площею 971 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; за ОСОБА_8 - на земельну ділянку площею 998 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано право приватної власності за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на житлові будинки: за ОСОБА_7 - на житловий будинок площею 118,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1; за ОСОБА_8 - на житловий будинок площею 64 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано право спільної сумісної власності за ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на тимчасові допоміжні споруди, зазначені у технічних паспортах від 03.10.2014 року до інвентаризаційних справ № 36/01-09 та № 55/15-11 від 03.10.2014 року і розташовані на земельній ділянці площею 1 969 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 15 лютого 2016 року скасовано рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 листопада 2015 року та додаткове рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 30 листопада 2015 року в частині задоволення позову третіх осіб ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ухвалено в цій частині нове рішення.

Відмовлено ОСОБА_7, ОСОБА_8 у позові до ТОВ "Берег ЛТД", ОСОБА_6 (третя особа Одеська міська рада) про визнання права власності на житлові будинки, допоміжні споруди та земельні ділянки за безпідставністю.

В решті рішення залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь держави судовий збір в розмірі 2 009 грн 70 коп. з кожної.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 15 лютого 2016 року доведено до відома Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про грубі порушення норм процесуального законодавства, допущені суддею Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Зайцевим Анатолієм Володимировичем для здійснення перевірки зазначених в окремій ухвалі відомостей про наявність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

У касаційних скаргах ОСОБА_6 та ОСОБА_8 просять скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а ОСОБА_9 просить скасувати окрему ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_8 підлягають частковому задоволенню, а касаційну скаргу ОСОБА_9 слід задовольнити на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи позов ТОВ "Берег ЛТД" та третіх осіб: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що чинне на момент укладення договору від 29 жовтня 2010 року № 723025 і на теперішній час законодавство України передбачає можливість передачі права власності на земельну ділянку на підставі угод без вказівки його кадастрового номера, але з можливістю оформити такий кадастровий номер в подальшому. Технічним паспортом, виданим КП "Одеське МБТІ та РОН" 29 жовтня 2010 року, який є додатком до договору від 29 жовтня 2010 року № 723025 і його суттєвою складовою частиною, земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, виділена в натурі (на місцевості) і визначена у своїх фактичних кордонах.

ТОВ "Берег ЛТД" після укладення договору від 29 жовтня 2010 року № 723025 і придбання на праві власності індивідуально-визначеного нерухомого майна (будівлі площею 182,3 кв. м під літерою "А" на земельній ділянці площею 1 969 кв. м) мало право розміщувати, переміщати і скасовувати на такій ділянці тимчасові допоміжні споруди за своїм розсудом.

Разом з тим при проведенні технічної інвентаризації зазначеного нерухомого майна ТОВ "Берег ЛТД", КП "БТІ Одеської міської ради" оформило технічний паспорт на зазначений об'єкт від 14 липня 2014 року № 002491, в якому на плані земельної ділянки відобразило всі тимчасові допоміжні будівлі, які належали на той момент ТОВ "Берег ЛТД", та їх розташування у межах цієї ділянки.

У подальшому після переходу права власності на зазначену нерухомість до ОСОБА_7, ОСОБА_8 факти розміщення і розташування тимчасових допоміжних будівель на земельній ділянці площею 1 969 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оформлені технічними паспортами "БТІ Одеської міської ради" (інвентаризаційні справи від 03 жовтня 2014 року № № 36/01-09 та 55/15-11), витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 січня 2015 року № 32775543, від 04 лютого 2015 року № 33122929, які містять посилання на зазначені технічні паспорти як документи, що містять опис об'єктів нерухомості.

Скасовуючи рішення та додаткове рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову третіх осіб та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ТОВ "Берег ЛТД" про стягнення грошових коштів, за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 64 кв. м по АДРЕСА_1, за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на житловий будинок з допоміжними спорудами загальною площею 118,3 кв. м по АДРЕСА_1.

Оскільки право власності на нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у встановленому законом порядку, суд першої інстанції безпідставно задовольнив їх вимоги про повторне визнання права власності.

Доводячи до відома Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про грубі порушення норм процесуального законодавства, допущені суддею Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Зайцевим А.В., апеляційний суд виходив з того, що позовна заява ОСОБА_8 та ОСОБА_7 вирішена в одному провадженні із спором щодо договору позики, незважаючи на відсутність спільності предмета позову вказаних заяв та із порушенням правил виключної підсудності, передбачених у ст. 114 ЦПК України.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 25 січня 2015 року ТОВ "Берег ЛТД" уклало в якості комісіонера договір комісії № 250315 з комітентами: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на предмет виконання комісіонером за винагороду комісійного доручення щодо укладення договорів позики з метою залучення фінансових коштів для реконструкції і розвитку індивідуально-визначеного нерухомого майна, яке належить комітентам: будівлі площею 182,3 кв. м під літерою "А" та тимчасових допоміжних будівель на земельній ділянці площею 1 969 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно із зазначеним договором комісійне доручення ТОВ "Берег ЛТД" зобов'язалося виконувати від свого імені, але в інтересах і за рахунок комітентів. Комітентами на ТОВ "Берег ЛТД" в особі директора Андрица О.О. була оформлена відповідна довіреність № 250315-Д.

У процесі виконання комісійного доручення ТОВ "Берег ЛТД" 20 березня 2015 року в якості позичальника уклало договір позики № 200515-Б із позикодавцем ОСОБА_6

Відповідно до п. 1 зазначеного договору позикодавець зобов'язався на зворотних і відплатних (під 10 % річних) умовах передати боржнику (позичальникові), що діє в інтересах комітентів, терміном на 1 календарний рік позику в розмірі 200 000,00 грн.

Пунктом 2 зазначеного договору встановлено, що позикодавець передає зазначену суму боржнику у два етапи: першу частину у розмірі 100 000,00 грн у день підписання сторонами договору; другу частину в розмірі 100 000,00 грн протягом 60 календарних днів після підписання сторонами договору.

Перші 100 000,00 грн ОСОБА_6 передала директору ТОВ "Берег ЛТД" Андрицу О.О. у день підписання договору позики № 200515-Б - 20 березня 2015 року. Зазначений факт передачі грошей оформлено розпискою № 75034-р, складеною у двох примірниках і завіреною як позичальником, так і позикодавцем.

Другу частину суми позики, яка становить 100 000,00 грн, позикодавець повинен був надати боржнику протягом 60 календарних днів після підписання сторонами договору, тобто до 25 травня 2015 року.

Відповідно до п. 1.2 договору комісії від 25 січня 2015 року № 250315 ТОВ "Берег ЛТД" як комісіонер взяло на себе відповідальність за виконання третіми особами угод, укладених комісіонером з метою виконання цього договору.

29 жовтня 2010 року укладено договір купівлі-продажу, за яким ТОВ "Берег ЛТД" придбало у територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради індивідуально визначене нерухоме майно (будівлю площею 182,3 кв. м під літерою "А" на земельній ділянці площею 1 969 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2014 року у справі № 523/9363/14-ц при укладенні мирової угоди між ТОВ "Берег ЛТД" та громадянами: ОСОБА_8 та ОСОБА_7 були виділені частки зазначених осіб на нерухоме майно, що переходить у їх власність, і визначено його цільове призначення у відповідності з волею та потребами власників.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно зі ст. 1014 ЦК України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Як убачається з п. 5 договору позики від 20 березня 2015 року № 200515-Б, боржник додатково зобов'язується перед позичальником, у разі виявлення своєї об'єктивної нездатності своєчасно і в повному обсязі повернути позикодавцю суми, зазначені у п. п. 1, 4 цього договору, відшкодувати зазначену шкоду в порядку ст. 22, ч. 2 ст. 546, ст. ст. 625, 627 ЦК України та задовольнити законні претензії позикодавця за рахунок відчуження третім особам індивідуально-визначеного нерухомого майна, будівлі площею 182,3 кв. м під літерою "А" та тимчасових допоміжних будівель на земельній ділянці площею 1969 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке на праві власності належить особам, в інтересах яких боржник укладає цей договір (комітенти за договором комісії від 25 січня 2015 року № 250315).

У своїй позовної заяві ОСОБА_6 посилається на те, що товариство, яке діяло в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ввело її в оману під час укладення договору позики щодо права власності вказаних осіб на індивідуально-визначене нерухоме майно (будівля площею 182,3 кв. м під літерою "А" та тимчасові допоміжні будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1), та земельну ділянку площею 1 969 кв. м.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Судами попередніх вищевикладеного не враховано, не надано належної оцінки доводам, викладеним у позовній заяві ОСОБА_6, не перевірено належним чином, чи мав місце факт обману та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Крім того, у порушення вимог ст. 10 ЦПК України суд першої інстанцій не сприяв чи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не роз'яснив її права на уточнення позову, оскільки ст. 230 ЦК України передбачає право особи на визнання договору недійсним, а не його розірвання.

Також за положеннями статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Також згідно зі ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Суди попередніх інстанцій вищевикладеного не врахували, належним чином не встановили, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб треті особи набули право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України, чи перейшло до осіб, які набули право власності на будівлю, право власності чи користування земельною ділянкою, на якій вона розміщена та дійшли передчасного висновку про задоволення чи відмову у позові третіх осіб.

За викладених обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть залишатися в силі, оскільки судами порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому згідно із ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 211 ЦПК України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.

Окрема ухвала суду - це процесуальний засіб судового впливу на виявлені під час судового розгляду порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Так, постановляючи окрему ухвалу, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що суддею Зайцевим А.В. порушено вимоги ст. 114 ЦПК України.

Разом з тим, позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, незалежно від його підсудності пред'являється до суду за місцем розгляду первісного позову, а тому на нього не поширюються правила статті 114 ЦПК про виключну підсудність.

При ухваленні рішення та оцінці наданих сторонами доказів судом першої інстанції не було допущено порушень норм чинного законодавства, а тому в апеляційного суду не було передбачених законом підстав для постановлення окремої ухвали відносно судді Зайцева А.В.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 15 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.