розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова

від 9 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області

від 28 жовтня 2015 року,

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного кредитного договору від 26 серпня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 остання отримала кредит у розмірі 10 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом і з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. На забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору 22 березня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус" (далі - ТОВ УФА "Верус") було укладено договір поруки. Унаслідок невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором станом на 31 липня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 29 461 грн 74 коп.

З урахуванням зазначеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором у розмірі

29 261 грн 74 коп. та стягнути солідарно з ОСОБА_3 і ТОВ "УФА "Верус" заборгованість за кредитним договором у розмірі 200 грн.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова

від 9 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що банк звернувся до суду за захистом свого порушеного права з пропуском позовної давності. При цьому послався на те, що факт переривання строку позовної давності, тобто вчинення відповідачем дій у межах строку позовної давності, є недоведеним. Вважав, що Умови та правила надання банківських послуг, на які послався позивач, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки не підписані відповідачем.

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення в частині вимог до ТОВ УФА "Верус" не відповідають.

Судами встановлено, що 26 серпня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 10 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 22 березня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "УФА "Верус" укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати перед банком у повному обсязі у разі невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, станом на 31 липня 2013 року утворилася заборгованість перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за розрахунком банку у розмірі 29 461 грн 74 коп.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржника. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткової (субсидіарної) відповідальності поручителя.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій тощо.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Разом з тим, банк не надав доказів того, що у грудні 2011 року ОСОБА_3 двічі погашала кредит платежами по 200 грн.

Так, ці дії, вчинені після підписання банком договору поруки з ТОВ "УФА "Верус". При цьому посилання банку на те, що ОСОБА_3 не довела, що ці платежі здійснені не нею, безпідставні, так як вона не має доступу до операційних систем ПАТ КБ "ПриватБанк", до належного банку терміналу, а банк мав можливість підтвердити те, з якого карткового рахунку і ким здійснені платежі.

Отже, суди виконали вказівки суду касаційної інстанції при попередньому скасуванні судових рішень (ч. 4 ст. 338 ЦПК України) та дослідили ці обставини.

Крім того, ПАТ КБ "ПриватБанк" не довів, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України) те, що саме ті Умови та Правила надання банківських послуг були відомі відповідачці при підписанні 26 серпня 2005 року кредитного договору (заяви), оскільки відсутній її підпис під ними (постанова Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року).

Отже, у зв'язку з пропуском строку позовної давності суди правомірно відмовили в позові до ОСОБА_3

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись із вирішенням вимог

ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "УФА "Верус" з таких підстав.

У ст. 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 1, ст. ст. 2, 12 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. З огляду на це суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах № 6-1737 цс 15 від 18 листопада 2015 року, № 6-77 цс 16 від 6 квітня 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України та роз'яснень, викладених

в абз. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (v0002700-09) , вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі

ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за чч. 1 і 2 ст. 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) (ст. 17) або Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) (ст. ст. 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Апеляційний суд не врахував, що в одне провадження були об'єднані вимоги юридичної особи - ПАТ КБ "ПриватБанк" - до іншої юридичної особи -

ТОВ "УФА "Верус", які виникли з укладеного між ними договору поруки та підлягають розгляду в порядку господарського судочинства (ст. 12 ГПК України), та позов юридичної особи до фізичної особи, які можуть бути самостійним і окремим предметом позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 340 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню в касаційному порядку із закриттям провадження у справі.

За таких обставин судові рішення в частині вимог юридичної до юридичної особи не можуть вважатись законними й обґрунтованими й підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 340 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 9 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2015 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус" скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.