розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 лютого 2016 року,

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, який у подальшому було уточнено, посилаючись на те, що 10 січня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 20 361, 41 доларів США, а позичальник зобов'язався його повернути до 9 січня 2015 року зі сплатою 9,12 % річних на суму залишку заборгованості. Відповідач свої зобов'язання не виконав, на вимоги банку не реагував.

Посилаючись на викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором, яка станом на 26 травня 2015 року становить 27 368, 02 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України складає 430 772 грн 63 коп.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 7 вересня 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 лютого 2016 рокурішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором, яка складається з: 6 473, 84 доларів США - заборгованості за кредитом, що за курсом Національного банку України станом на 12 листопада 2014 року становить 101 898 грн 24 коп.; 500, 62 доларів США - заборгованість за відсотками, що еквівалентно 7 879 грн 76 коп; 493, 24 доларів США - заборгованість з комісії, що еквівалентно 7 763 грн 60 коп; пені в сумі 31 480 грн; а також 15, 88 доларів США - штраф (фіксована частина) та 636, 53 доларів США - штраф (процентна складова), що еквівалентно відповідно 249 грн 95 коп. та 10 018 грн 98 коп., а всього 159 290 грн 53 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням суду від 8 вересня 2011 року, що набрало законної сили, на користь банку вже стягнуто кредитну заборгованість, яке в порядку примусового виконання було виконане у жовтні 2014 року. При цьому представник банку не зміг пояснити порядок нарахування заборгованості за цим позовом.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, виходив із того, що преюдиційним рішенням суду стягнуто лише поточну заборгованість, а не достроково весь кредит. Наявність судового рішення, яке несвоєчасно виконане, не позбавляє права банку на стягнення сум, передбачених умовами кредитного договору. При цьому апеляційний суд зменшив нарахований банком розмір пені.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 10 січня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 20 361, 41 доларів США, а позичальник зобов'язався його повернути до 9 січня 2015 року зі сплатою 9,12 % річних на суму залишку заборгованості. ОСОБА_3 свої зобов'язання не виконав, на вимоги банку не реагував.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до чч. 1 і 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником чи виконано із простроченням не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та положень ЦК України (435-15) .

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23 вересня 2015 року № 6-1206 цс 15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Правильно дійшовши висновку про те, що наявність судового рішення, яке несвоєчасно виконане, не позбавляє права банку на стягнення грошових коштів, передбачених умовами кредитного договору у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не звернув уваги на таке.

Судом установлено, що рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2011 року, що набрало законної сили, з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 852,43 доларів США (а.с. 22).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Зі змісту преюдиційного рішення суду вбачається, що, обґрунтовуючи позов, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалося на положення ч. 2 ст. 1050 ЦК України та просило достроково стягнути кредитну заборгованість. Судом позов був задоволений з урахуванням цих доводів банку та наведених норм права.

Отже, висновки апеляційного суду про те, що преюдиційним рішенням суду стягнуто лише поточну заборгованість є передчасним та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України підлягаєскасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційноїінстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ