Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Леванчука А.О.,

Парінової І.К., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_6, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року,

У березні 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7, після смерті якої відкрилася спадщина, що складається із однокімнатної квартири АДРЕСА_1. Зазначили, що за свого життя, 21 червня 1978 року, ОСОБА_7 посвідчила у П'ятій київській державній нотаріальній конторі заповіт, зареєстрований у реєстрі за № 1-17204, відповідно до якого все своє майно заповіла позивачам у рівних частках. 10 березня 2015 року на адресу позивача ОСОБА_4 надійшов лист із Першої київської державної нотаріальної контори про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7, яка Ѕ частини всього свого майна заповіла їй на підставі вищевказаного заповіту. Однак, звернувшись 12 березня 2015 року до Першої київської державної нотаріальної контори, позивачам було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку із пропуском шестимісячного строку подачі заяви про прийняття спадщини, тому за захистом свого права позивачі звернулися до суду із вказаним позовом. Таким чином, про смерть спадкодавця позивачі дізналися із вказаного листа нотаріальної контори, крім того, у зв'язку з хворобою ОСОБА_4 та необхідністю постійного догляду за нею дочкою ОСОБА_5 вони не могли звернутися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, а тому пропустили строк для прийняття спадщини з поважних причин.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року позов задоволено.

Визначено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 строк для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 - два місяці з моменту набрання рішенням законної сили.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 17 вересня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів, виходячи за межі доводів касаційної скарги згідно з ч. 3 ст. 335 ЦПК України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 1271 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Згідно вимог ст. 43 Закону України "Про нотаріат" при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.

Судом установлено, що ОСОБА_7 заповіла все своє майно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках, про що свідчить заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 1-17204, посвідчений 21 червня 1978 року державним нотаріусом П'ятої київської державної нотаріальної контори.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

10 березня 2015 року на адресу ОСОБА_4 надійшов лист із Першої київської державної нотаріальної контори, яким останню повідомили про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7, яка Ѕ частини всього свого майна заповіла їй.

12 березня 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом в рівних частках кожній.

Цього ж дня державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Дубенко А.О. винесено постанови про відмову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом у зв'язку із пропущенням шестимісячного строку для прийняття спадщини. Крім того, нотаріусом зазначено про розбіжності в прізвищі ОСОБА_4, так як в заповіті вказано "ОСОБА_4", а в її паспорті "ОСОБА_4".

Так, судом установлено, що ОСОБА_5 було змінено дошлюбне прізвище "ОСОБА_5" у зв'язку з реєстрацією шлюбу 22 листопада 1987 року на "ОСОБА_5", а 22 серпня 2008 року - на "ОСОБА_5".

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 459/2014, відкритої після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7, інших спадкоємців за заповітом, або тих, які мають обов'язкову частку в спадщині після смерті останньої, немає.

31 жовтня 2014 року ОСОБА_6 звернулася до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 із підстав проживання зі спадкодавцем не менше п'яти років до дня її смерті, проте листом від 31 жовтня 2014 року № 10268/02-14 їй повідомлено про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_7, оскільки відсутні документи, які підтверджують факт проживання однією сім'єю з останньою не менше п'яти років.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2015 року заяву ОСОБА_6, заінтересовані особи: Перша київська державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_4, про встановлення юридичного факту, а саме: проживання ОСОБА_6 разом із ОСОБА_7 однією сім'єю з 2005 року в квартирі АДРЕСА_1 до часу відкриття спадщини залишено без розгляду на підставі ч. 6 ст. 235 ЦПК України.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог, наявності правових підстав для визначення позивачам строку тривалістю два місяці з моменту набрання рішенням законної сили для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7, зазначивши, що позивачі не були обізнані про смерть спадкодавця та про відкриття спадщини, а тому пропустили строк для прийняття спадщини з поважних причин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із наявності підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, зазначивши, що судом під час ухвалення рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до передчасного висновку про задоволення позову.

Зокрема, апеляційний суд зазначив, що в заповіті, посвідченому 21 червня 1978 року державним нотаріусом П'ятої київської державної нотаріальної контори, зареєстрованому в реєстрі за № 1-17204, та в паспорті ОСОБА_4 існують розбіжності в прізвищі останньої, а саме: у заповіті вказано "ОСОБА_4", а в її паспорті "ОСОБА_4".

При цьому апеляційний суд урахував, що із заявою про встановлення відповідного факту ОСОБА_4 до суду не зверталася та не надала доказів усунення зазначених розбіжностей у прізвищі.

Крім того, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_6, яка своєчасно подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 і яка також претендує на спадкове майно, не була залучена відповідачем у вказаній справі.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 33 ЦПК України визначено, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Проте на порушення положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а саме: про необхідність залучення ОСОБА_6 до участі у справі в якості відповідача із належним оформленням цієї процесуальної дії згідно зі ст. 33 ЦПК України.

Відповідно до наданих чинним ЦПК України (1618-15) повноважень апеляційний суд був позбавлений можливості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку залучити належного відповідача до участі у справі.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення судів - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.