головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Леванчука А.О., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоМоторсГруп" про визнання договорів фінансового лізингу недійсними, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргоюОСОБА_5 на заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 5 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними договори майнового (фінансового) лізингу від 25 червня 2015 року № № 505025, 505026, укладені між ним та відповідачем, стягнути з останнього на його користь сплачені 109 000 грн та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позивач посилався на те, що 25 червня 2015 року між ним та відповідачем були укладені договори майнового (фінансового) лізингу № № 505025, 505026. Перед підписанням договорів за реквізитами, наданими представником відповідача, ним було сплачено по 54 000 грн за обома договорами відповідно, а разом 108 000 грн на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоМоторсГруп" (далі - ТОВ "АвтоМоторсГруп") з призначенням платежу - оплата вартості фінансування згідно з договорами від 25 червня 2015 року № № 505025, 505026, а також 1 000 грн комісійного збору банку. У розділі 18 договорів "Місцезнаходження, реквізити та підписи сторін" лізингодавцем зазначено - Лізингова компанія ТОВ "АМГ", надалі - код ЄДРПОУ, банківські реквізити, адреса та телефон, підпис представника та печатка ТОВ "АМГ".

Як вбачається із даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, доступ до якого є загальнодоступним на сайті Міністерства юстиції України, за кодом ЄДРПОУ 14089073, який значиться у договорі та на печатці, якою він завірений, а також за адресою: вул. Івана Мазепи, 3, м. Київ, значиться ТОВ "АвтоМоторсГруп" (ТОВ "АМГ"). Таким чином, відповідачем у справі є саме ТОВ "АвтоМоторсГруп", скорочено ТОВ "АМГ", а не Лізингова компанія ТОВ "АМГ", під виглядом якої відповідач уклав з ним договір.

У преамбулі договорів зазначено - Лізингова компанія ТОВ "АМГ", далі за текстом: "Лізингодавець" в особі ОСОБА_6, що діє на підставі довіреності від 27 березня 2015 року № 60, та ОСОБА_5 (за текстом договору - "Лізингоодержувач"), іменовані разом "Сторони" та кожна окремо "Сторона", уклали даний договір фінансового лізингу (далі за текстом - "Договір" на наступних умовах...".

Отже, договори, які підписано сторонами, є договорами фінансового лізингу, а не майнового лізингу.

Крім того, позивач посилався на те, що відповідач, надаючи зазначений вид послуги, порушив норми ЦК України (435-15) та законодавства про фінансові послуги, а також порушив його права як споживача, уклавши з ним договір внаслідок нечесної підприємницької практики.

Заочним рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 5 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 25 червня 2015 року між ОСОБА_5 та Лізинговою компанією ТОВ "АМГ" в особі ОСОБА_7 були укладені договори майнового лізингу № № 505025, 505026 (а. с. 5-16, 22-33).

Відповідно до п. п. 2.1, 3.1 зазначених договорів лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах майнового лізингу у користування трактор МТЗ 1025 Беларус, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплатити лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.

Вартість предмета лізингу за вказаними договорами (у кожному окремо) становить 270 000 грн, авансовий платіж розбитий на 12 платежів у сумі 11 250 грн кожний і становить 135 000 грн, з яких: вартість фінансування (20 %) - 54 000 грн, комісія за передачу (3 %) - 8 100 грн, що підтверджується додатком 2 до вказаних договорів (а. с. 17, 34).

У подальшому залишкова вартість предмета лізингу у сумі 135 000 грн відсотки (8 %) та комісія (5 %) були розбиті на 60 платежів по 3 071 грн 66 коп. кожний, що підтверджується додатком 3 до вказаних вище договорів (а. с. 18, 35).

25 червня 2015 року ОСОБА_5 сплатив вартість фінансування за вказаними договорами у сумі 54 000 грн за кожним, що підтверджується квитанціями від 25 червня 2015 року (а. с. 20, 37).

Вирішуючи спір, суди виходили із того, що послуги з фінансовоголізингу регулюються спеціальним законом - Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) . Відповідно до ст. 2 цього Закону відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим Законом, положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Таким чином, суди вважали, що правовідносини у даній справі (з фінансового лізингу) регулюються Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) та ст. ст. 655-697, 712, 759-786, 798-809 ЦК України (435-15) .

З урахуванням цього суди дійшли висновку про те, що посилання позивача ОСОБА_5 на те, що фінансовий лізинг є фінансовою послугою, яка потребує окремого дозвільного документа, відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , Положення про надання фінансових послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 22 січня 2004 року № 21 (z0492-04) , є безпідставним, адже дія зазначених нормативно-правових актів не розповсюджується на спірні правовідносини.

Однак з таким висновком судів погодитися не можна.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави для визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

З результатів аналізу норми ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п. п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з результатів аналізу норм чинного законодавства договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не врахували вищезазначеної правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, та дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_5

Отже, оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то рішення місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 5 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.