розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних збитків, трьох процентів річних за договором позики, різниці у курсі валют та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Дніпровського районного суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 6 листопада 2013 року з відповідача на його користь в рахунок погашення боргу за договором позики стягнуто грошові кошти на загальну суму

24 209,70 грн. Рішення набрало законної сили, звернуто до примусового виконання. Проте відповідач уникає виконання грошового зобов'язання, заборгованість не сплачує.

Ураховуючи наведене, просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу в розмірі 96 192,61 грн, яка складається із: 46 530 грн сума курсової різниці; 25 450,50 грн інфляційні втрати та 4 212,61 грн 3 % річних від суми боргу в розмірі, та 20 000 грн моральної шкоди.

Заочним рішенням Дніпровського районного суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 серпня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати в розмірі 8 749,05 грн, три процента річних у розмірі 1 432,28 грн, а всього на загальну суму 10 181,33 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 101,81 грн та витрати на оплату правової допомоги в розмірі 1 174,85 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 інфляційних втрат в розмірі

8 749,05 грн скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Рішення місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу в розмірі 1 174,85 грн та судового збору в сумі 101,81 грн змінено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 1 000 грн та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 14,32 грн. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 інфляційних втрат, апеляційний суд посилався на те, що між сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті, а тому положення ч. 2 ст. 625 ЦК України до даних правовідносин не підлягає до застосування, так як дана норма регулює порядок сплати боргу, визначеного договором у гривні. Зазначав, що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України про сплату боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, а не на невиконання судового рішення, прийняття якого про стягнення грошового боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов'язання як такого, що визначене в іноземній валюті.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна виходячи з наступного.

Установлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 6 листопада 2013 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за договором позики від 2 квітня 2013 року стягнуто 23 970 грн у рахунок погашення суми боргу, який був визначений судом шляхом перерахунку наданої позики в розмірі

3 000 доларів США в національну валюту України. Рішення набрало законної сили, звернуто до примусового виконання.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає оплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Інфляція це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519 (v0519202-06) ). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді у порівнянні з базовим.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні, тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні, а не в іноземній валюті.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що після ухвалення рішення Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 6 листопада 2013 року, яке набрало законної сили, правовідносини між сторонами визначені у національній валюті - гривні, оскільки стягнуто суму боргу у гривні. Предметом даного позову є стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 інфляційних втрат за користування грошовими коштами відповідно до ст. 625 ЦК України за період користування коштами після ухвалення судового рішення, а також після визначення наявного між сторонами грошового зобов'язання у гривні.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

На увагу суду заслуговують і доводи касаційної скарги щодо порушення судом процесуального закону при присудженні судових витрат на правову допомогу.

Так, рішенням апеляційного суду апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2015 року з ОСОБА_4 на користь

ОСОБА_3 стягнуто витрати на правову допомогу в розмірі 1 000 грн.

Згідно із положеннями ст. 88 ЦПК України та роз'ясненнями, викладеними у п. 35 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (v0010740-14) зі змінами та доповненнями, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При визначенні суми судових витрат, пов'язаних із наданням правової допомог, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, у рішенні не навів відповідних розрахунків та не зазначив, якими доказами це підтверджено.

Викладене свідчить, що при вирішені спору апеляційним судом неповно встановлено фактичні обставин справи, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого апеляційним судом рішення з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.