розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління акціонерного товариства "Ощадбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління акціонерного товариства "Ощадбанк" на рішення апеляційного суду Рівненської області від 29 липня 2015 року, -

У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління акціонерного товариства "Ощадбанк" (далі - ПАТ "Ощадбанк") до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вимоги мотивовано тим, що 13 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 2650, за умовами якого позичальник отримав кредит на суму 1 000 000 грн зі сплатою 19, 7 % річних строком повернення до 12 червня 2018 року. Кредитне зобов'язання визначено місячними платежами у розмірі 8 333 грн, що підлягають сплаті до 25 числа кожного місяця. Виконання зобов'язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_4 за договором № 2650/1 від 13 червня 2008 року.

Посилаючись на те, що внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 16 березня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 1 494 884, 85 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 757 683, 52 грн, проценти - 358 288, 87 грн, пеня - 162 294, 66 грн, 3 % річних - 38 769, 59 грн, інфляційні нарахування - 177 848, 22 грн, позивач просив стягнути вказаний борг із солідарних боржників.

Заочним рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 16 березня 2015 року позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 494 884, 85 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 29 липня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції у частині солідарного стягнення кредитної заборгованості та судових витрат із ОСОБА_4, у позові до поручителя ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Ощадбанк", посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного судута залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, що 13 червня 2008 року між ПАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 2650, за умовами якого позичальник отримав кредит на суму 1 000 000 грн зі сплатою 19, 7 % річних строком повернення до 12 червня 2018 року. Кредитне зобов'язання визначено місячними платежами у розмірі 8 333 грн, що підлягають сплаті до 25 числа кожного місяця. Виконання зобов'язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_4 за договором № 2650/1 від 13 червня 2008 року.

Апеляційний суд у справі відмовив у позові до поручителя у зв'язку зі спливом шестимісячного строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Згідно з положенням ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, зобов'язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов'язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у ч. 4 ст. 559 ЦК України.

У справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється.

За висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах № 6-2662цс15 від 20 квітня 2016 року, № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-6цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-190цс14 від 21 січня 2015 року, № 6-32цс14 від 10 вересня 2014 року, № 6-125цс14 від 17 вересня 2014 року, строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

На підставі п. 3.4. кредитного договору кредитору надано право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором або невиконання чи неналежного виконання позичальником та/або майновим поручителем будь-яких зобов'язань за іпотечним договором, в тому числі, але не виключно, у випадку затримання сплати частини кредиту та/або процентів за користування кредитом, належних до сплати комісійних винагород та інших платежів за цим договором на один календарний місяць.

Виконання позичальником вимоги банку щодо дострокового повернення суми кредиту, належних до сплати процентів та інших платежів відповідно до умов цього договору повинно бути проведено позичальником протягом місяця, тридцяти календарних днів з дати одержання такої вимоги від банку.

Із матеріалів справи вбачається, що банк вперше скористався передбаченим п. 3.4. кредитного договору правом 17 грудня 2010 року та пред'явив ОСОБА_3 досудову вимогу про дострокове повернення кредиту й платежів за ним у повному обсязі (а. с. 11).

Таким чином, у спірних правовідносинах змінився строк виконання основного зобов'язання шляхом встановлення дати дострокового повернення всього кредиту.

Враховуючи те, що матеріалами справи не підтверджується відкликання вимоги від 17 грудня 2010 року, саме вказаний у ній кінцевий строк дострокового повернення кредиту є початковим моментом перебігу шестимісячного строку за ч. 4 ст. 559 ЦК України для звернення із вимогою до поручителя, який ПАТ "Ощадбанк" при зверненні із позовом до суду 06 серпня 2014 року пропущено.

З урахуванням викладеного, висновок апеляційного суду про припинення поруки ОСОБА_4 на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК Україниґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні вимог процесуального закону.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління акціонерного товариства "Ощадбанк" відхилити.