Маляренка А.В.,Демяносова М.В.,Парінової І.К.,розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,треті особи:орган опіки та піклування Звенигородської міської ради, приватний нотаріус ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 08 лютого 2016 року,

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 13 березня 2006 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 156 тис. грн зі сплатою 12 % річних з кінцевим строком повернення до 14 березня 2026 року. На забезпечення виконання кредитного договору 13 березня 2006 року між ними було укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок з надвірними спорудами та земельною ділянкою площею 165,8 кв. м АДРЕСА_1 Оскільки позичальник не виконував взяті на себе зобов'язання за цими договорами, на вимоги банку не реагував, утворилася заборгованість у розмірі 165 957 грн 39 коп.

Банк просив, з урахуванням уточнених вимог, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу будь-яким способом, з отриманням усіх необхідних документів, а також виселити відповідачів з указаного житлового будинку.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2014 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2006 року у розмірі 172 707 грн 79 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного будинку ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8, що зареєстровані та проживають у вказаному будинку, зі зняттям реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у м. Звенигородка Черкаської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 27 лютого 2015 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року рішення апеляційного суду Черкаської області від 27 лютого 2015 року скасовано, праву передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 08 лютого2016 року рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що наявні підстави передбачені ст. 1050 ЦК України, ст. 38 Закону України "Про іпотеку", для звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселення мешканців будинку, що позичальник не виконував взяті на себе зобов'язання.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 08 лютого 2016 року залишити без змін.