розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 25 лютого 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

Позовні вимоги мотивувала тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилаючись на те, що остання досягла повноліття, проте продовжує навчання в ПТУ № 25 м. Збараж за професією кухар-кондитер, а тому потребує матеріальної допомоги, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дочки в розмірі 3 000 грн щомісячно до досягнення дитиною 23 років.

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 14 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 25 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі по 200 грн щомісячно до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23 років, починаючи з 31 березня 2015 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права й порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 1 ст. 199 СК України передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) судам роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Згідно зі ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Вирішуючи спір й частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що відповідач зобов'язаний та має можливість надавати матеріальну допомогу дочці, яка продовжує навчання, обгрунтовано визначив розмір аліментів, що підлягає стягненню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 на увагу не заслуговують й висновків судів не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 25 лютого 2016 року залишити без змін.