розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Берегівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 лютого 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Берегівської міської ради про визнання права власності на самочинно реконструйовану господарську будівлю під літ. "Д", добудовані убиральню під літ. "З", сарай під літ. "Е" та реконструйовану веранду під літ. "а" згідно з технічним паспортом на житловий будинок по АДРЕСА_1, вказавши, що вона разом із чоловіком самочинно побудували господарські будівлі та реконструювали веранду у зазначеному будинку, який вона успадкувала від своєї матері ОСОБА_5 Просила визнати за нею право власності, оскільки це право не визнається відповідачем.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно зі ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_4, як єдиний спадкоємець після смерті ОСОБА_5, успадкувала житловий будинок по АДРЕСА_1, на який виготовлено технічний паспорт. На земельній ділянці, яка була їй відведена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, позивачка самочинно збудувала веранду під літ. "а", сарай під літ. "Е" та будівлю для обслуговування житлового будинку під літ. "Д".

Позивачка зверталась до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, яким надано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації на споруди: убиральню під літ. "З", сарай під літ. "Е" та реконструйовану веранду під літ. "а", при цьому на будівлю для обслуговування житлового будинку під літ. "Д" не надано, у зв'язку з тим, що дана будівля побудована з порушенням норм БДМ.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) .

За нормами ч. 1 ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що належать до IV і V категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Як роз'яснено у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2012 року № 6 (v0006740-12) "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)", розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо - на підставі положень статей 186, 381 ЦК України є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення частини 5 статті 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що будівля для обслуговування житлового будинку під літ. "Д" збудована із порушенням будівельних норм, що порушує також права власника суміжної ділянки, а тому дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання за позивачкою права власності на самочинно збудовану будівлю під літ. "Д" на підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України..

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами не вбачається.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 лютого 2016 року залишити без змін.