розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про стягнення суми за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року,

У січні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 9 червня 2008 року між нею та відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "Комерційний банк "Надра"), укладено договір строкового банківського вкладу, за умовами якого вона передала банку суму вкладу у розмірі 6 773 981 грн на строк до 9 червня 2009 року зі сплатою 19 % річних.

Вказувала про те, що відповідач взяті на себе зобов'язання з повернення вкладу та виплати процентів належним чином не виконував, у зв'язку з чим вона зверталася до суду.

28 вересня 2009 року рішенням суду стягнуто з ПАТ "Комерційний банк "Надра" на її користь суму вкладу у розмірі 6 773 981 грн та суму нарахованих відсотків за період користування вкладом з 10 червня 2008 року по 23 серпня 2009 року у розмірі 1 281 555 грн 16 коп. Проте, вищевказане судове рішення було виконано відповідачем лише 5 вересня 2011 року.

Зазначала про те, що банком тривалий час не виконувалося зазначене вище судове рішення та не поверталася сума вкладу з процентами чим було порушено її права.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила на підставі ч. 5 ст. 1061 ЦК України стягнути з ПАТ "Комерційний банк "Надра" на її користь суму донарахованих відсотків за період з 31 грудня 2010 року по 5 вересня 2011 року у розмірі 874 493 грн 11 коп., 3 % річних за вищевказаний період у розмірі 164 862 грн 62 коп., інфляційні витрати за вказаний період у розмірі 330 276 грн 98 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 6 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що сума вкладу та нарахованих відсотків за зазначеним вище договором банківського вкладу фактично була виплачена відповідачем на користь позивача після ухвалення вищевказаного судового рішення лише 5 вересня 2011 року. Отже, судами вірно встановлено, що банком прострочено виконання грошового зобов'язання та як наслідок право позивача на отримання індексу інфляції та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України за період прострочення.

Проте, постановою Правління Національного банку України від 5 лютого 2015 року ПАТ "Комерційний банк "Надра" віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 лютого 2015 року з 6 лютого 2015 року у ПАТ "Комерційний банк "Надра" запроваджено тимчасову адміністрацію. Постановою Правління Національного банку України від 5 червня 2015 року у ПАТ "Комерційний банк "Надра" відкликано банківську ліцензію та 5 червня 2015 року рішенням дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру його ліквідації.

Згідно з п. 6 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що відповідно до пп. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Таким чином, суди відмовляючи у задоволенні позову, правильно врахували зазначені положення Закону та те, що з 5 червня 2015 року у ПАТ "Комерційний банк "Надра" розпочата процедура ліквідації, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-2001 цс 15 від 20 січня 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, судові рішення відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові № 6-36 цс 15 від 10 червня 2015 року про те, що при закінчені строку дії договору і невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні відносини, але вони трансформовані в охоронні.

У зв'язку з наведеним безпідставними є посилання касаційної скарги на неврахування судами постанов Верховного Суду України, оскільки вони не спростовують законність судових рішень.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року залишити без змін.