розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення частки у спільній сумісній власності і визначення порядку користування квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визначення частки в спільній сумісній власності і визначення порядку користування квартирою, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 04 березня 2016 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнила, та остаточно просила визнати за нею право власності на 375/1000 частини квартири АДРЕСА_1; встановити порядок користування квартирою, виділивши їй у користування житлову кімнату площею 12,6 кв. м, виділити у користування ОСОБА_4 житлову кімнату площею 20,7 кв. м із балконом площею 1,4 кв. м, а кухню площею 6,9 кв. м, ванну кімнату площею 3,1 кв. м, вбиральню площею 1,2 кв. м, коридор площею 7,6 кв. м, вбудовану шафу площею 0,4 кв. м - залишити у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_4, крім того, просила стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію у розмірі 87 158 грн та судові витрати.

Не погоджуючись із позовом ОСОБА_3, у жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнив, та остаточно просив визначити його частку в загальній сумісній власності; визнати за ним право власності на Ѕ частини вищевказаної квартири; встановити порядок користування спірною квартирою, виділивши у його користування житлову кімнату № 7 площею 20,7 кв. м з балконом та Ѕ частини приміщень загального користування.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 04 березня 2016 року, позов задоволено частково.

Припинено право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право власності по Ѕ частини вказаної квартири за кожним.

Визначено порядок користування спірною квартирою, виділивши у користування ОСОБА_3 житлову кімнату площею 12,6 кв. м, залишивши у користуванні ОСОБА_4 житлову кімнату площею 20,7 кв. м з прилеглим до неї балконом площею 1,4 кв. м.

Приміщення кухні площею 6,9 кв. м, ванної кімнати площею 3,1 кв. м, вбиральні площею 1,2 кв. м, коридору площею 7,6 кв. м, вбудованої шафи площею 0,4 кв. м залишено у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_4

У задоволенні інших позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) , квартира, яка є спільною сумісною власністю чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. В іншому разі може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.

Судовою будівельно-технічною експертизою від 15 березня 2015 року запропоновано один варіант порядку користування квартирою, а саме: першому співвласнику запропоновано виділити житлову кімнату "2" площею 12,6 кв. м, другому співвласнику житлову кімнату "7" площею 20,7 кв. м із балконом площею 0,4 кв. м.

Задовольняючи частково, зокрема, первісний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що встановлення порядку користування квартирою не призводить до перерозподілу ідеальних часток співвласників квартири, а їх частки залишилися незмінними; стягнення грошової компенсації зі співвласника квартири передбачено лише в разі перерозподілу ідеальних часток або при виділі частки майна.

Оскільки між сторонами відсутній договір про визначення часток в праві власності на квартиру, тому суд правильно визнав їх частки рівними, тобто по Ѕ частині за кожним і припинив право спільної сумісної власності на квартиру.

Встановлюючи вищевказаний порядок користування квартирою, суд обґрунтовано виходив із того, що він найбільш оптимально вирішує спір між сторонами, при цьому урахував, що саме про такий порядок користування просила ОСОБА_3 в уточненій позовній заяві.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації у сумі 87 158 грн, суд правильно виходив із необґрунтованості вказаних позовних вимог, адже установлений порядок користування квартирою не призвів до перерозподілу ідеальних часток співвласників квартири і їхні частки у такому разі залишаються незмінними, а стягнення компенсації зі співвласника квартири передбачено лише у випадку перерозподілу ідеальних часток у праві власності на квартиру, або при виділенні частки із майна, що є у спільній частковій власності, проте із вказаними вимогами ОСОБА_3 не зверталася.

Розглядаючи позов ОСОБА_3 у межах заявлених нею позовних вимог згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення судами норм процесуального та матеріального права щодо неналежної правової оцінки обставин справи та наявних у ній доказів, не вирішення питання про розподіл судових витрат, що судом не було здійснено перерозподіл ідеальних часток та не взято до уваги висновків судово-будівельної експертизи, у зв'язку із чим не здійснено захисту порушеного права та інтересів, грубо порушено право на судовий захист, висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 04 березня 2016 року залишити без змін.