Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І.

суддів: Гвоздика П.О., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про розірвання договору банківського вкладу та стягнення коштів, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року та рішенняапеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_1, через свого представника, звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку"ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про розірвання договору банківського вкладу та стягнення коштів.

Свої вимоги мотивувала тим, що у зв'язку з тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим (далі - АРК) з 17 березня 2014 року у неї відсутня можливість будь-яким чином розпоряджатися власними коштами, в тому числі отримати вказані кошти в готівковій формі.

У травні 2014 року відповідач незаконно перевів всі кошти з її рахунку на балансовий рахунок 2903, мотивуючи свої дії тим, що Постановою НБУ № 260 від 6 травня 2014 року (v0260500-14) "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території АРК і м. Севастополя" роботу банків у АРК було зупинено.

Обмеження відповідачем її прав на розпорядження власними грошовими коштами є порушенням договору банківського рахунку, які є істотними в розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України, оскільки позбавляють її можливості вільно розпоряджатися власними коштами, що є підставою для розірвання договору та стягнення грошових коштів у сумі 16 505,25 грн.

Оскільки зобов'язання з видачі грошових коштів виникло у відповідача із 6 грудня 2014 року (часу отримання листа про розірвання договору банківського рахунку та повернення грошових коштів), у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України позивач просила стягнути суму боргу з урахуванням 3% річних та індексу інфляції, а також пеню за прострочене зобов'язання.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір № Siopoq банківського рахунку від 31 серпня 2005 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1

Стягнуто із ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 16 505,25 грн - банківський вклад; 6 986,88 грн - інфляційні втрати за період прострочення зобов'язання; 392,06 грн - 3% річних від простроченої суми; 6 631,95 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язання, а всього 30 516,14 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені та суми судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в цій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. У зв'язку з чим загальна сума стягнення зменшена з 30 516,14 грн до 23 884,19 грн. Вирішено питання про судові витрати.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову ОСОБА_1, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України судами першої та апеляційної інстанцій повно, всебічно досліджено й оцінено обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Заяву про розірвання договору банківського рахунка відповідач отримав 5 грудня 2014 року і у відповідності до п. 2.1.4 договору був зобов'язаний виконати взяте на себе зобов'язання протягом операційного дня банку.

У зв'язку з невиконанням взятого на себе зобов'язання відповідно до вимог ст. 625 ЦК України відповідач повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми й апеляційний суд погодився з такою позицією суду першої інстанції.

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, апеляційний суд виходив із того, що судом не наведено правових підстав для її стягнення, визнавши посилання представника позивача на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року (543/96-ВР) безпідставними, оскільки норми вказаного закону поширюються на договірні відносини між юридичними особами.

Такі висновки судів відповідають обставинам справи та ґрунтуються на доказах, яким дана правильна оцінка.

Зі змісту ухвалених у справі судових рішень і доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою й наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.