розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про звернення стягнення на будинок в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Лиснянського районного суду Черкаської області від 03 червня 2015 року, додаткове рішення Лиснянського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 26 листопада 2015 року,

У травні 2009 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк"), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_7, про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 11 березня 2008 року між ним та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_7 кредит у розмірі 25 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11 березня 2028 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки від 11 березня 2008 року, згідно з умовами якого ОСОБА_8 передав в іпотеку банку нерухоме майно - будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1

Позивач вказував на те, що договір іпотеки від 11 березня 2008 року підлягав нотаріальному посвідченню, однак іпотекодавець не з'явився до нотаріальної контори для його посвідчення, оскільки не бажав нести витрати на посвідчення договору. Позивач також вказував на те, що сторони домовились щодо усіх істотних умов договору та виконували договір.

Посилаючись на зазначене, а також на те, що боржник належним чином не виконував кредитні зобов'язання, внаслідок чого у банку виникло право на дострокове повернення всієї суми кредиту, позивач просив суд визнати дійсним договір іпотеки від 11 березня 2008 року; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 05 травня 2009 року складає 27 844 грн 25 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1

У квітні 2013 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, вказуючи на те, що в ході судового розгляду справи було встановлено, що іпотекодавець ОСОБА_8 помер. Із заявою до нотаріальної контори звернулася дружина померлого ОСОБА_6

Посилаючись на вказану обставину, вказуючи як підставу своїх вимог ст. 23 Закону "Про іпотеку", позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на будинок та виселити відповідачку ОСОБА_6 та інших осіб, з наданням права банку на реалізацію предмету іпотеки.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 03 червня 2015 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2015 року в задоволенні позовних вимог про визнання дійсним договору іпотеки від 11 березня 2008 року відмовлено.

В задоволенні позовних вимог про витребування у відповідача, для з'ясування кола осіб зареєстрованих у вищезазначеному житловому будинку, довідки з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію відмовлено.

В задоволенні позовних вимог про виселення відповідача, який зареєстрований і проживає у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України смт. Лисянка відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 26 листопада 2015 року рішення Лиснянського районного суду Черкаської області від 03 червня 2015 року та додаткове рішення Лиснянського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк", посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (ст.ст. 11, 12 Закону України "Про іпотеку").

Судами встановлено, що 11 березня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_7 кредит у розмірі 25 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11 березня 2028 року.

В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_7 за кредитним договором № CSLGA0000000008 від 11 березня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_8 було укладено договір іпотеки від 11 березня 2008 року.

Згідно з договором іпотеки ОСОБА_8 надав в іпотеку нерухоме майно - будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, який йому належав на праві приватної власності.

Установлено, що договір іпотеки від 11 березня 2008 року дійсно укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_8, оскільки вчинений у письмові формі, підписаний обома сторонами та посвідчений державним нотаріусом Лисянської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 і сам договір визнавався і не оспорювався сторонами у справі.

Судами також установлено, що даний цивільний позов ПАТ КБ "Приватбанк" пред'явив до ОСОБА_8, як іпотекодавця, який був відмінним від боржника.

Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.

У січні 2010 року в судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача ПАТ КБ "ПриватБанк" заявив клопотання про зупинення провадження у справі на період прийняття спадщини спадкоємцями, яке було задоволено ухвалою від 15 січня 2010 року.

Спадщину після смерті іпотекодавця ОСОБА_8 прийняла його дружина - ОСОБА_6

У квітні 2013 року ПАТ КБ "Приватбанк" подав клопотання про залучення в справі як належного правонаступника відповідача - ОСОБА_6, а також заяву про уточнення позовних вимог, яка обґрунтована тим, що остання як спадкоємець іпотекодавця на підставі положень ст.ст. 1218- 1219, ч. 5 ст. 1268, ст. 1282 ЦК України та ч.ч. 1-2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку" зобов'язана задовольнити вимоги банку (кредитора) в межах вартості одержаного в спадщину майна.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ПАТ КБ "ПриватБанк", як кредитор, пред'явив вимоги до спадкоємця, що прийняла спадщину - ОСОБА_6, через три роки і чотири місяці з часу, коли йому стало відомо про смерть спадкодавця, тобто з порушенням преклюзивних (присічних) строків, встановлених ст. 1281 ЦК України, тому банк позбавлений права вимоги до ОСОБА_6 як спадкоємця померлого іпотекодавця ОСОБА_8, у зв'язку із чим слід відмовити у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки. У задоволенні інших позовних вимог суди попередніх інстанцій відмовили, оскільки такі вимоги є похідними від основної, яка залишилась без задоволення.

Проте, з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки вiд iпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус iпотекодавця i має всі його права i несе всі його обов'язки за iпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - iпотекодавця, такий спадкоємець не несе вiдповiдальність перед iпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги iпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Отже, аналізуючи вищезазначені цивiльно-правовi норми слід дійти висновку про те, що правила ст. 1281 ЦК України регулюють порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого iпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (гл. 19 ЦК України (435-15) ).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1286цс15 від 02 березня 2016 року, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Пунктом 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) судам роз'яснено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Отже, правила ст. 1281 ЦК України щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Крім того, суди не звернули увагу на те, що позов у даній справі пред'явлено за життя іпотекодавця ОСОБА_8, а в подальшому провадження у справі зупинялось до вступу у справу правонаступників.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій, у порушення вимог статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України, не враховані вказані вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити.

Рішення Лиснянського районного суду Черкаської області від 03 червня 2015 року, додаткове рішення Лиснянського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 26 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.