розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк"), третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М., про визнання недійсним договору іпотеки, за касаційною скаргою Биленя ТарасаЯрославовича, який діє від імені публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", на рішення апеляційного суду Львівської області від 8 жовтня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом. Зазначав, що 29 квітня 2008 року між ним та ПАТ "Альфа-Банк" укладено кредитний договір, за умовами якого йому надано кошти у розмірі 57648 доларів США. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між сторонами укладено іпотечний договір, предметом якого є майнові права на об'єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що на момент укладення іпотечного договору майнові права не могли бути предметом іпотеки, просив задовольнити позов.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 8 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, визнано недійсним іпотечний договір від 29 квітня 2008 року № 800003722-И, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "Альфа-банк". Вирішено питання про розподіл судового збору.

Билень Т.Я., який діє від імені публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що на момент укладення оспорюваного договору статтею 5 Закону України "Про іпотеку" не було передбачено, що майнові права можуть бути предметом іпотеки, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору іпотеки недійсним.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитися неможливо.

Як установлено судами, 29 квітня 2008 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кошти у розмірі 57648 доларів США.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 29 квітня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір, предметом якого є майнові права на об'єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) визначено вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Норм, які б визначали поняття "іпотека майнових прав" і регулювали відносини при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі на той час не було.

Разом з тим, ст. 50 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору), який регулював правовідносини з приводу залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, передбачено надання банком кредиту довірителю ФФБ на умовах, визначених в договорі про іпотечний кредит. Предметом іпотеки за іпотечним договором є об'єкт інвестування, який стане власністю позичальника в майбутньому, та/або майнові права на нього.

Відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору від 29 квітня 2008 року № 800003722 кредит надавався для оплати вартості двохкімнатної квартири, за номером 187, що знаходиться на 2-му поверсі житлового будинку номер АДРЕСА_1 та стане власністю позичальника в майбутньому відповідно до умов договору № 187-28/03/08 про участь у фонді фінансування будівництва від 28 березня 2008 року укладеному між позичальником ТОВ "Інвестиційно-фінансова компанія" та ЗАТ "Житлово-будівельна компанія "Ваш дім" шляхом перерахування коштів на ці цілі.

З наведеного вбачається, що майнові права на об'єкт інвестування було передано в іпотеку відповідно до ст. 50 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", якою врегульовано правовідносини щодо оформлення іпотечного договору.

Посилання в рішенні апеляційного суду на правові висновки Верховного Суду України у справах № 6-8цс13 від 17 квітня 2013 року, № 6-100цс13 від 6 листопада 2013 року необґрунтовані, оскільки у цих справах, за результатами розгляду яких Верховним Судом України прийняті відповідні постанови, фактичні обставини є іншими, ніж у даній справі.

Верховний Суд України не робив правових висновків щодо можливості передачі в іпотеку майнових прав відповідно до ст. 50 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю".

Крім того, Закон України "Про іпотеку" (898-15) був прийнятий 5 червня 2003 року, а набрав законної сили 1 січня 2004 року.

У цей же день набрав чинності і Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) , який був прийнятий 19 червня 2003 року.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 прикінцевих положень цього Закону відносини щодо залучення коштів в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління ними регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України в частині, що не суперечать цьому Закону. До приведення інших законодавчих актів України у відповідність із нормами цього Закону вони діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже вказаний Закон, який був прийнятий пізніше Закону України "Про іпотеку" (898-15) , але набрав чинності одночасно з ним, є спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, а відтак має пріоритетне значення при застосуванні його норм по відношенню до положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

За таких обставин відсутність у останньому вказівки на можливість передачі в іпотеку майнових прав, у редакції цього Закону на час укладення оспорюваного договору, не може свідчити про незаконність договору та бути підставою для визнання його недійсним.

При перевірці законності ухваленого судом першої інстанції рішення апеляційний суд зазначених обставин та норм матеріального права не врахував, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому ухвалене ним рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Биленя Тараса Ярославовича, який діє від імені публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 8 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до цього суду.