розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання недійсною зміни процентної ставки за кредитом на споживчі цілі, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 серпня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 25 квітня 2008 року між ним та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") укладено кредитний договір № 002-2008-1379, відповідно до якого він отримав кредит на споживчі цілі в сумі 65 тис. доларів США за базовою процентною ставкою 13,45 %. Відповідно до графіку платежів, що є додатком № 2 до договору, сума щомісячного платежу за відповідним кредитом складає 778,12 доларів США. Проте починаючи з липня 2008 року банк почав списувати щомісяця з його поточного рахунку на погашення кредитної заборгованості не 778,12 доларів США, а 848,21 доларів США. У листі від 09 квітня 2014 року банк повідомив його, що підвищення процентної ставки за користування кредитом відбулося у зв'язку із підвищенням вартості ресурсів, обумовленим підвищенням відсоткових ставок за депозитами загалом у банківській системі України. Проте позивач вважає, що збільшення процентної ставки за договором з 13,45 % до 14,95 % було здійснено банком за відсутності передбачених договором підстав та без дотримання встановленого договором і чинним законодавством України порядку, тому просить визнати недійсною зміну процентної ставки з 13,45 % до 14,95 % за кредитним договором від 25 квітня 08 року № 002-2008-1979.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 серпня 2015 року, позов задоволено.

Визнано недійсною зміну процентної ставки із 13,45 % до 14,95 % за кредитним договором від 25 квітня 2008 року, укладеним між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ПАТ "Універсал Банк" просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4. від 30 вересня 2015 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її із суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2015 року указану справу призначено до судового розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року № 55/0/32-16 призначено повторний автоматичний розподіл справ у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_4. відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 3580-3, у результаті чого 25 квітня 2016 року зазначену справу передано судді-доповідачу Ступак О.В. із визначенням суддів, які входять до складу колегії: Дьоміної О.О., Парінової І.К.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте судові рішення не відповідають зазначеним нормам процесуального права.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що у справі відсутні належні докази на підтвердження факту повідомлення позивача про зміну процентної ставки за кредитним договором, таким чином, на порушення умов кредитного договору та положень ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" відповідач не повідомив позивача про зміну процентної ставки за кредитним договором, у зв'язку із чим дійшов висновку про недійсність такої зміни процентної ставки без повідомлення про це позичальника.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відхилив долучене до апеляційної скарги банківське повідомлення, зазначивши, що воно не містить істотних даних щодо дати його складання, вихідного номера, підпису відповідальної за це особи, печатки юридичної особи тощо, натомість повідомлення про збільшення процентної ставки за кредитним договором є односторонньою дією кредитора, спрямованою на зміну цивільних прав та обов'язків позичальника, тому має відповідати загальним правилам, встановленим для оформлення правочинів.

Виходячи із положень ст. ст. 57- 59 ЦПК України суд відхилив як доказ вищевказану копію повідомлення про вручення позивачу 05 липня 2008 року поштового відправлення, зазначивши, що він не містить інформації щодо предмета доказування, зокрема, яке саме поштове відправлення вручалося позивачу.

При цьому суд урахував пояснення позивача про те, що він отримував лист про зміну умов обслуговування емітованої відповідачем платіжної кредитної картки, а не вищезазначене банківське повідомлення.

Крім того, апеляційний суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги ПАТ "Універсал Банк" про те, що ОСОБА_3 прийняв нові умови договору шляхом сплати щомісячних платежів за новою процентної ставкою в рахунок погашення кредитної заборгованості, оскільки передбачений п. 2.4 договору порядок погашення основної суми кредиту та процентів передбачає, що позичальник лише поповнює свій поточний рахунок, а відповідне списання коштів здійснює банк.

Однак із вказаними висновками неможливо погодитися виходячи з наступного.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Судом установлено, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Універсал-Банк" укладено кредитний договір № 002-2008-1379, за умовами якого позичальник отримав кредит на споживчі цілі в сумі 65 тис. доларів США за базовою процентною ставкою 13,45 % та з кінцевим терміном повернення до 10 квітня 2028 року.

Згідно з графіком платежів, що є додатком № 2 до кредитного договору, сума щомісячного платежу за відповідним кредитом складає 778,12 доларів США.

Починаючи з липня 2008 року банк почав списувати щомісяця з поточного рахунку позивача в рахунок погашення кредитної заборгованості не 778,12, а 848,21 доларів США.

Відповідно до листів ПАТ "Універсал Банк" від 09 квітня 2014 року № 18502 та від 11 липня 2014 року № 19834 банком збільшено процентну ставку за кредитним договором № 002-2008-1379 на підставі п. 2.12 цього договору.

Так, пунктом 2.12 кредитного договору передбачено, що кредитор може збільшити процентну ставку, зазначену у п. 1.1 цього договору, у разі зміни Національним банком України розміру чинної облікової ставки та/або у разі запровадження адміністративних та/або в інших заходів, які збільшують вартість коштів на українському ринку, та/або у випадку зміни ставок Libor, Euribor, та/або в інших випадках, якщо кредитор обґрунтовано вважає, що така зміна відповідає ринковим вимогам або має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів кредитора.

Про відповідну зміну кредитор має повідомити позичальника письмово за 15 календарних днів до дати зміни процентної ставки та протягом семи календарних днів з дати набрання чинності нового розміру процентної ставки.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" (661-17) (далі - Закон № 661-VI (661-17) ), який набрав чинності 09 січня 2009 року, положення ЦК України (435-15) доповнено статтею 10561, частиною другою якої передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Наведена редакція статті 1056-1 ЦК України була чинною до 16 жовтня 2011 року.

З аналізу зазначених норм можна дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору передбачається право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну було прийняте до набрання чинності Законом № 661-VІ (661-17) .

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши правову позицію із цього питання, зокрема у постанові від 19 грудня 2012 року у справі № 6-149цс12.

Згідно з матеріалами справи рішення банку про зміну процентної ставки за кредитом у сторону збільшення прийнято у липні 2008 року, до набрання чинності Законом № 661-VІ (661-17) (09 січня 2009 року) і про таку зміну банк повідомляв позивача листом, на підтвердження чого банк надав реєстр поштових відправлень, повідомлення про вручення позивачу 05 липня 2008 року поштового відправлення із листом про зміну розміру процентної ставки за кредитом.

Однак суд помилково відхилив як доказ надану відповідачем копію вищевказаного повідомлення про вручення позивачу 05 липня 2008 року поштового відправлення, а також помилково взяв до уваги пояснення позивача, які не підтверджені жодним доказом, що він отримував лист про зміну умов обслуговування емітованої відповідачем платіжної кредитної картки, а не вищезазначене банківське повідомлення, таким чином, останнього позивач не спростував належними та допустимими доказами згідно зі ст. 58- 59 ЦПК України.

На порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; у достатньому обсязі не перевірив заперечень відповідача проти позову, зокрема й про те, що збільшення процентної ставки за кредитом відбулося за наявності передбачених умовами договору підстав.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, крім того, у достатньому обсязі не визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.