розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - реєстраційна служба Володимирецького районного управління юстиції, про визнання права власності та скасування державної реєстрації права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - реєстраційна служба Володимирецького районного управління юстиції, про визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 30 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2015 року,

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 22 січня 1955 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті чоловіка відкрилась спадщина, що складається з 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, що належала спадкодавцю як частка в спільному з позивачем майні подружжя.

Згодом позивачу стало відомо, що існує заповіт ОСОБА_6 від 25 травня 1993 року на користь їх сина - ОСОБА_4 На підставі рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 25 січня 2013 року, яким визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на спірний житловий будинок, останній здійснив державну реєстрацію права власності на спірний будинок. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 20 березня 2015 року вказане рішення районного суду скасоване та прийняте нове рішення, яким за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/3 спірного будинку, у решті позовних вимог було відмовлено.

Оскільки на момент смерті спадкодавця ОСОБА_3 була непрацездатною за віком, вважає, що має право на підставі ст. 335 ЦК УРСР 1963 року на 1/6 частину будинку в порядку спадкування за законом. З урахуванням, частки (1/2 частина будинку), що належить ОСОБА_3 на правах спільної сумісної власності подружжя, просила визнати за нею право власності на 2/3 частини будинку та скасувати державну реєстрацію права власності на спірний будинок та земельні ділянки, що знаходяться за адресою по АДРЕСА_1, за ОСОБА_4

Не погоджуючись із вказаним позовом, в липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно. В обґрунтування позову зазначив, що він за власні кошти та кошти своєї дружини побудував новий житловий будинок на земельній ділянці домогосподарства АДРЕСА_2, яке змінило адресу на АДРЕСА_1, що належало його батьку ОСОБА_6 Його батьки проживали в цьому ж домогосподарстві, але в строму будинку. Будівництво нового будинку відбулося за письмової згоди ОСОБА_6 Враховуючи те, що за життя власник домогосподарства ОСОБА_6 не здійснив державної реєстрації новоствореного нерухомого майна, а також не розділив господарство на два домоволодіння, просив визнати за ним право власності на новостворений житловий будинок за адресою по АДРЕСА_1.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 30 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2015 року, первісні позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку як частку у спільному майні подружжя та на 1/6 частину будинку у порядку спадкування обов'язкової частки після смерті 14 серпня 1998 року ОСОБА_6, а всього визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/3 будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1. Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на будинок та земельні ділянки, що знаходяться за спірною адресою, що здійснена 07 березня 2013 року реєстраційною службою Володимирецького районного управління юстиції. В задоволені вимог за зустрічним позовом відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірний житловий будинок є майном, набутим під час шлюбу, тому за правилом ст. 22 КпШС УРСР, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6 Враховуючи зазначене, ОСОБА_3 має право на Ѕ частину цього будинку. Крім того, на підставі ст. 335 ЦК УРСР 1963 року ОСОБА_3 як непрацездатна дружина спадкодавця також має право на 1/6 частину будинку в порядку спадкування за законом. Крім того, за ОСОБА_4 на підставі рішення апеляційного суду Рівненської області від 20 березня 2015 року, яке набрало законної сили, вже визнано право власності на 1/3 частину житлового будинку у порядку спадкування, тому підстави для визнання права власності на весь будинок відсутні.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 з 22 січня 1955 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6

Відповідно до посвідчення НОМЕР_1 ОСОБА_3 з 1978 року є інвалідом 3 групи.

Згідно архівного витягу № 5 від 19 травня 1988 року засідання виконавчого комітету Ромейківської сільської ради, ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку площею 1200 кв. м та надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку (а.с. 139).

З довідки № 463 від 23 серпня 2011 року, яка видана виконкомом Ромейківської сільської ради Володимирецького району, вбачається, що згідно погосподарської книги № 06 № об'єкта погосподарського обліку 0214 будинок по АДРЕСА_1належить ОСОБА_3

Враховуючи те, що спадщина після смерті ОСОБА_6 відкрилась до 01 січня 2004 року, тому до спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР (1540-06) у редакції від 18 липня 1963 року.

Згідно зі ст. 525 цього Кодексу часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Відповідно до довідки № 53 від 05 червня 2015 року, яка видана виконкомом Ромейківської сільської ради підтверджується, що ОСОБА_3 на день смерті ОСОБА_6 проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

В матеріалах справи міститься рішення апеляційного суду Рівненської області від 20 березня 2015 року, яке набрало законної сили, у справі за позовом ОСОБА_4 до Ромейківської сільської ради, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності. Вказаним судовим рішенням визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6

Крім того, вказаним судовим рішенням встановлено, що 25 травня 1993 року ОСОБА_6 склав заповіт, яким все майно, що йому належало на час смерті і на що він мав право за законом заповідав своєму сину ОСОБА_4

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 липня 2015 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на житловий будинок, земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташовані по АДРЕСА_1.

За правилом ст. 560 ЦК УРСР 1963 року, спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Із довідки від 09 липня 2015 року, виданої Володимирецькою районною державною нотаріальною конторою, вбачається, що після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкову справу не заведено, заповіт відсутній (а.с. 26).

Вирішуючи спір в частині первісних позовних вимог, суди обох інстанцій всупереч вимогам статей 212 - 214, 303 ЦПК України не встановили всі обставини справи та характер спірних правовідносин.

Так, не надавши належної оцінки всім наявним доказам у справі, не встановили, чи зверталась ОСОБА_3, як спадкоємець після смерті свого чоловіка, до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину та чи відмовлено їй у задоволенні вказаної заяви, хто ще, крім дружини, входить до кола спадкоємців померлого; враховуючи наявні у справі докази, які суперечать один одному, зокрема вказану довідку державної нотаріальної контори та рішення апеляційного суду Рівненської області від 20 березня 2015 року, не усунули протиріч та не з'ясували, чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_6 та чи складався останнім заповіт. Крім того, не врахували, що датою смерті ОСОБА_6 відповідно до повторного свідоцтва про смерть від 01 квітня 2015 року вказано ІНФОРМАЦІЯ_1, а запит суду до нотаріальної контори від 07 липня 2015 року, як і відповідь нотаріальної контори від 09 липня 2015 року, стосується інформації щодо спадкової справи після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім того, вирішуючи спір як в частині первісних позовних вимог, так і в частині зустрічного позову, суди не встановили, який саме житловий будинок є предметом спору за кожним із зазначених позовів та, які будівлі знаходяться на території спірного домогосподарства.

Відповідно до відповіді Ромейківської сільської ради Володимирецького району Рівненської області від 31 серпня 2015 року згідно погосподарської книги № 03 за 1991 - 1995 роки, аркуш сторінки 72 - 73, особовий рахунок НОМЕР_2 стара хата рахується за ОСОБА_6, а нова хата - за ОСОБА_4

Крім того, в матеріалах справи наявні розписка від 11 листопада 1987 року та заява від 07 лютого 1995 року ОСОБА_6, в яких він надає згоду як власник домогосподарства на будівництво нового житлового будинку своєму сину ОСОБА_4 і його дружині на земельній ділянці його домогосподарства № 106, а також просив здійснити перерозподіл особових рахунків.

Разом з тим, суди вказаним доказам належної оцінки не надали та не перевірили зазначені в них обставини, а також не спростували належними доказами доводи ОСОБА_4 про те, що будівництво новоствореного житлового будинку здійснено за його кошти і кошти його дружини ОСОБА_7 Крім того, суди не вирішили відповідно до вимоги ст. 35 ЦПК України питання про залучення до участі у справі в якості третьої особи дружини ОСОБА_4 - ОСОБА_7, оскільки рішення у справі може вплинути на її права.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Разом з тим, суди вказаних вимог закону не врахували та ухвалили судові рішення при неповному встановленні обставин справи.

Крім того, встановивши, що рішенням апеляційного суду Рівненської області від 20 березня 2015 року, яке набрало законної сили, у іншій справі визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 житлового будинку та врахувавши вказані обставини за правилом ст. 61 ЦПК України, суди без належних процесуальних повноважень ухвалили рішення, якими відмовили в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на будинок, проте повинні були вирішити питання, за наявності підстав, про закриття провадження в цій частині на підставі ст. 205 ЦПК України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України доводів та заперечень сторін не перевірили, не встановили всіх фактичних обставин справи та не дотрималися вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Враховуючи викладене, судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 388 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 30 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.