розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 03 листопада 2015 року,

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 06 вересня 2006 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 117 880 доларів США з кінцевим строком повернення до 06 квітня 2017 року, зі сплатою 12 % річних. Погашення кредиту згідно умов вказаного договору повинно відбуватися шляхом сплати позичальником щомісячних фіксованих платежів. З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель поручився перед кредитом боржника за виконання останнім своїх зобов'язань. Оскільки ОСОБА_4 не виконала умови кредитного договору, у неї утворилася заборгованість перед позивачем, яка станом на 10 липня 2012 року склала 161 822,10 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 1 294 024,17 грн., у тому числі: заборгованість за кредитом - 114 822,10 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 917 773,04 грн., заборгованість за відсотками - 16 160,40 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 129 170,08 грн., пеня за прострочення тілу кредиту - 10 078,46 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 80 557,13 грн., пеня за прострочення відсотків по кредиту - 20 833,72 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 166 523,92 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просило стягнути вказану заборгованість солідарно з відповідачів.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03 листопада 2015 року, позов задоволено. Стягнуто на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитом у розмірі 161 894,68 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 1 294 024,17 грн., у тому числі: заборгованість за кредитом - 114 822,10 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 917 773,04 грн., заборгованість за відсотками - 16 160,40 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 129 170,08 грн., пеня за прострочення тіла кредиту - 10 078,46 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 80 557,13 грн., пеня за прострочення відсотків по кредиту - 20 833,72 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 166 523,92 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши матеріали справи, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_4 належним чином не виконала умови кредитного договору, забезпеченого порукою ОСОБА_5, а тому перед банком виникла заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів.

Такі висновки колегія суддів вважає правильними і такими, що узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.

Судами встановлено, що 06 вересня 2006 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 117 880 доларів США з кінцевим строком повернення до 06 квітня 2017 року, зі сплатою 12 % річних. Погашення кредиту згідно умов вказаного договору повинно відбуватися шляхом сплати позичальником щомісячних фіксованих платежів.

З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель поручився перед кредитором боржника за виконання останнім своїх зобов'язань.

У порушення вимог кредитного договору боржником не повернуто у повному обсязі кредитні кошти, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 10 липня 2012 року склала 161 822,10 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 1 294 024,17 грн., у тому числі: заборгованість за кредитом - 114 822,10 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 917 773,04 грн., заборгованість за відсотками - 16 160,40 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 129 170,08 грн., пеня за прострочення тіла кредиту - 10 078,46 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 80 557,13 грн., пеня за прострочення відсотків по кредиту - 20 833,72 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 166 523,92 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, ураховуючи встановлені фактичні обставини, зокрема порушення боржником умов кредитного договору, забезпеченого договором поруки, суди дійшли вірного висновку про наявність передбачених законом підстав для стягнення на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованості за кредитом.

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи, а також порушення правил підсудності, враховуючи наступне.

Так, суд першої інстанції, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 122 ЦПК України, звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачів.

Після надходження відповіді відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачів (а. с. 47-48), суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 109 ЦПК України вірно визначив підсудність даної справи та, враховуючи норми ч. 5 ст. 74 ЦПК України, надіслав повістки за адресами місця проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зареєстрованими у встановленому законом порядку.

Якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам ст. 6 і ч. 1 ст. 259 ЦК України, то розрахунок розміру пені та штрафу слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року № 6-1824цс15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення пені та штрафу за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, оскільки у п. 10.4. кредитного договору сторони досягли згоди про строк позовної давності за всіма вимогами у три роки, а тому доводи касаційної скарги в частині помилкового обрахування пені не є обґрунтованими.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, ОСОБА_4 не спростувала належними та допустимими доказами наданого позивачем розрахунку заборгованості, не вказала і належним чином не обґрунтувала підстав для призначення судової економічної експертизи.

Доводи ОСОБА_4про те, що вона звільняється від сплати судового збору на підставі п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", де визначено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, не ґрунтуються на вимогах закону.

Разом з тим, п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) роз'яснено, що від сплати судового збору (п. 7 ст. 5 Закону України "Про судовий збір"), наприклад, за подання позовної заяви, апеляційної/касаційної скарги у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, споживачі звільнені лише в разі, якщо вони виступають у процесуальному статусі позивачів, а не відповідачів, наприклад, за позовом банку про стягнення кредитної заборгованості, що відповідає змісту ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Враховуючи те, що предметом спору у даній справі за пред'явленим позовом є стягнення заборгованості, в якому ОСОБА_4 виступає у процесуальному статусі відповідача, суди дійшли вірного висновку, що остання не є особою, яка підлягає звільненню від сплати судового збору з підстав, встановлених п. 7 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" та ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Отже, місцевий суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов вірного висновку про задоволення позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.