В качестве примера помещаем с любезного согласия автора следующий текст:
ПРОМОВА В СУДІ*
громадянина України
Білецького Олександра Васильовича
(із деякими скороченнями)
Шановний Суде!
Почати свій виступ я хотів би з такої заяви. Комунальне підприємство “Харківські теплові мережі” (надалі – КП “ХТМ”), подаючи на нас свій позов до суду, не мало для цього жодної правової підстави. На цю обставину ми вже звертали увагу керівництва КП “ХТМ” у нашому листі від 07.10.02 р. (шановний Суд має його копію).
Отже, ми вважали і вважаємо, що ці претензії КП “ХТМ” до нашої родини суперечать ст.25 Загальній декларації прав людини (995_015), цілому ряду статей Конституції України (254к/96-ВР), Закону України “Про прожитковий мінімум” (966-XIV), Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (2017-III), Указу Президента України “Про соціальний захист малозабезпечених громадян в умовах переходу на повну оплату вартості житлово-комунальних послуг” № 1239/99 від 30 вересня 1999 р., постановам Верховної Ради України: “Про оплату житлово-комунальних послуг населенням України” № 512-XIV від 18 березня 1999 р., “Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан і формування цін і тарифів у житлово-комунальній сфері” № 2456-III від 7 червня 2001 р., “Про рекомендації парламентських слухань "П'ята річниця прийняття Конституції України. Права і свободи громадян України – сподівання і реальність" № 2692-III 13 вересня 2001 р. і такому іншому (тексти відповідних документів додаються).
Більше того. Оці претензії позивача протирічать навіть Постанові Кабінету міністрів України № 1497 від 30 грудня 1997 р., на яку він безпосередньо посилається у своїй заяві. Адже у пункті 8 “Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення”, котрі містяться у цій Постанові, сказано: “Послуги надаються споживачеві згідно з договором надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення (далі – договір), який розробляється виконавцем згідно з типовим договором (додаток № 1 до цих Правил) і укладається за його ініціативою”. Далі у пункті 9 "Правил" говориться таке: “Права, обов'язки та відповідальність виконавця і споживача, передбачені цими Правилами, набирають чинності з моменту укладення договору”.
Отже, як можна бачити, ці Правила прямо передбачають, що між виконацем і споживачем має бути укладена відповідна письмова угода, типова форма якої спеціально передбачена і додається. Й лише при наявності цього договору між ними можуть виникнути якісь правові відносини та взаємні зобов’язання. Однак, між нами і КП “ХТМ” ніякої письмової або усної угоди не існує. І ми не пам’ятаємо, щоб вони раніше звертались до нас з пропозицією її укласти.
Нам стало відомо про те, що в інших судових справах представники КП “ХТМ” дуже часто посилаються на, так би мовити, “принцип по умовчанню”. Тобто, коли між ними та споживачем немає ніякої угоди, але споживач оплачує якусь суму, то це тлумачиться так, що він нібито виявляє волю укласти угоду і, отже, де-факто її уклав.
Тому маємо спеціально звернути увагу шановного Суду на те, що у ст. 42 Цивільного кодексу України, в якому про це саме й говориться, сказано: “Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду”. У ст. 43 того ж кодексу вказується: "Угоди, що виконуються під час їх укладення, можуть укладатись усно, якщо інше не встановлено законодавством", а от у ст. 44, – що угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами "повинні укладатись у письмовій формі”. Отже, оскільки у нашому випадку Постановою № 1497 таки встановлена певна форма угоди, то й “принцип по умовчанню” тут аж ніяк не може діяти.
Після цього необхідного вступу перейдемо до конкретного розгляду позову КП “ХТМ” до нашої родини. Зосередимо при цьому увагу на кількох найсуттєвіших тезах, що містяться в самому позові.
Перше. У позовній заяві стверджується, що нібито “Ответчики … более 7 месяцев не оплачивали услуги по теплоснабжению и горячему водоснабжению”. Нам вже доводилось висловлюватись з цього приводу і у нашому листі до керівництва КП “ХТМ” від 07.10.02, і у зверненні до Прокуратури Московського району м.Харкова від 18.02.03, з яким шановний Суд також знайомий. Тому зараз лише зауважимо, що це твердження позивача не відповідає дійсності. Мало того. Воно, об’єктивно, є таким, що вводить шановний Cуд в оману. Адже факт оплати нами послуг КП “ХТМ” на протязі 7 місяців, що передували подачі цього позову, підтверджується відповідними платіжними документами (їх копії надаються).
Друге. Позивач упевнено стверджує, що нібито наша родина заборгувала йому суму в розмірі 800 грн. 24 коп. Та ще й просить суд “принудительно”, тобто насильно (!), стягнути її з нас. Оскільки це питання про наявність боргу, взагалі, а також про конкретну суму цього боргу, зокрема, якраз і є у всій цій справі найцікавішим, – і, як ми далі побачимо, найважливішим, адже воно прямо пов’язане із загальноукраїнською проблемою незаконного завищення тарифів та системним зловживанням своїм монопольним становищем з боку житлово-комунальних служб, – зупинимося на ньому більш докладно. Для того, щоб ми змогли розглянути цю проблему усебічно та комплексно, спочатку нам належить звернутися до першооснови нашого національ-ного законодавства – Конституції України. Й, насамперед, до тих її положень, у яких мова йде про соціальні права і свободи наших громадян.
Конституція України, як загально відомо, являється Основним Законом нашої країни. Вже на самому її початку проголошується: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава” (ст.1).
“Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави” (ст. 3).
“В Україні, – говориться далі у ст. 8 Конституції, – визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується”.
Конституция стверджує: “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними” (ст. 21.).
“Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод” (ст. 22.).
На перше місце серед всіх прав і свобод наша Конституція ставить фундаментальне право кожної людини на життя. Й це є цілком слушним. Тому що без нього всі інші конституційні права громадян, безперечно, втрачають усякий сенс. “Кожна людина, – говорить ст.27, – має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань”.
Але задамося одвічним людським питанням: що є життя? Якщо уважно учитатися в зміст даної статті Конституції, то можна побачити, що поняття “життя” (у значенні “життя людини”) уживається в ній доволі загально. Й це абсолютно вірно. Адже поняття “життя людини” за своїм визначенням означає не лише “фізіологічне існування людини”, але також “діяльність суспільства або людини в тих або інших його проявах” (Ожегов С.И. Словарь русского языка. М., 1970, с.188-189). Крім того, якраз у понятті “життя людини” (або “людське життя”) обидва ці значення являються органічно поєднаними та нерозривними. До речі, ще Аристотель вказував на те, що “поняття “жити”… визначається… для людей – за здатністю відчувати й розуміти. Здатність же ця зводиться до діяльності, адже головне полягає в діяльності”.
Ось тому всі інші права і свободи, котрі перелічуються далі в нашій Конституції – є ні що інше, як певні умови соціального середовища, які об'єктивно необхідні кожному громадянинові для того, щоб він не тільки зміг забезпечувати своє фізіологічне (тобто тваринне) існування, але й був би здатен залишатися при цьому повноцінною людською особистістю, бути активним і корисним членом нашого суспільства.
Серед усієї розмаїтості політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод, що є похідними від права на життя, Конституція гарантує громадянам й такі права, як право на соціальний захист (ст.46), право на житло (ст.47), право на достатній життєвий рівень (ст.48). Котрий, знову ж таки, містить у собі й достатнє житло, що включає якісні житлово-комунальні послуги, які держава зобов’язана надавати всім громадянам у достатньому обсязі, незалежно від їхнього майнового чи будь-якого іншого стану.
Ці конституційні положення послідовно розвиваються у цілій низці законодавчих актів. Базовим з них є Закон України “Про прожитковий мінімум”. Як вказується в цьому Законі, “Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування…, а також мінімального набору непродовольчих товарів… та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості” (ст.1).
У ст. 3 Закону “Принципи формування наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг”, зокрема, говориться: “До набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та інші. Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг. Основними принципами формування набору послуг є: задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем;.. визначення житлово-комунальних послуг (по водопостачанню, теплопостачанню, газопостачан-ню, електропостачанню, водовідведенню, утриманню та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбиранню, утриманню ліфтів) виходячи із соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг; урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення”.
У ст. 6 Закону сказано, що “Посадові особи, винні у порушенні законодавства про прожитковий мінімум, несуть відповідальність згідно з законами”. А у прикінцевих положеннях (ст.7), – що Кабінет Міністрів України повинен “привести свої рішення у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону”.
У Законі України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” говориться, що соціальні норми і нормативи – це “показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами”.
“Базовим державним соціальним стандартом, – згідно до ст. 6 Закону, – є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Стаття 9 Закону вказує: “Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги.
До їх числа відносяться:
гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу;
соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, що до оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам;
показники якості надання житлово-комунальних послуг”.
Отже, як ми бачимо, законодавство чітко встановлює, що розміри плати за житло і житлово-комунальні послуги в Україні, як соціальній і правовій державі, не можуть бути безмежними. Вони безпосередньо мають залежати лише від двох речей: по-перше, від прожиткового мінімуму, і, по-друге, від отримуваного громадянами доходу. Й, додамо, законом не перед-бачено, щоб розмір оплати житлово-комунальних послуг мав би ще залежати й від надання чи ненадання громадянам пільг або субсидій.
Далі в Законі сказано, що “Держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів” (ст.16).
Саме про те, що розміри плати за житло та житлово-комунальні послуги повинні нарахову-ватись громадянам у відповідності до їхнього фактичного доходу, йде мова у діючій Постанові ВР України № 512-XIV від 18 березня 1999 р. У ній, зокрема, сказано:
“Встановити плату за житло і комунальні послуги не більше 15 відсотків фактично отриманого сукупного доходу сім'ї. Рівень сукупного доходу сім'ї і частка плати за житлово-комунальні послуги у цьому доході встановлюються на підставі декларування доходів усіх членів сім'ї”. (До речі, пункт 2 цієї Постанови гласить: "Заборонити Кабінету Міністрів України, місцевим органам державної виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, підприємствам і організаціям незалежно від форм власності відключати жилі приміщення від енерго-, тепло-, водо- і газопостачання та відселяти із житла громадян у разі невнесення ними плати за житлово-комунальні послуги у зв'язку з невиплатою заробітної плати або пенсії і непризначенням субсидії”).
Фактично, те ж саме говориться і у пункті 2 Постанови ВР України № 2456-III від 7 червня 2001 р.: “Кабінету Міністрів України: з метою забезпечення конституційних прав громадян України, гарантії стандартності і рівнодоступності житлово-комунальних послуг перейти до цілісної державної політики формування цін і тарифів на житлово-комунальні послуги… переглянути діючі норми і нормативи споживання послуг, ціни і тарифи на них з метою задіяння всіх можливих резервів здешевлення вартості послуг за рахунок зменшення витрат, ресурсо- і енергозбереження. Невідкладним є завдання переходу до економічно обгрунтованих тарифів для підприємств і населення. Оптимізацією норм споживання і здешевленням вартості послуг забезпечити можливість сплати за житлово-комунальні послуги населенням у державному та комунальному житловому фонді, а також у приватизованих квартирах, розташованих в будинках цих фондів, на рівні 12 відсотків від сукупного доходу відповідно до нормативів витрат на житлово-комунальні послуги, закладених у прожитковому мінімумі”…
Про неприпустимість необгрунтованого завищення цін та необхідність неухильного
забезпечення конституційного права українських громадян на житло і житлово-комунальні
послуги говориться у Постанові ВР України № 2692-III від 13 вересня 2001 р.:
“прийняти Житловий кодекс України, в якому закласти законодавчий механізм реалізації
права на житло, зокрема громадянами, які потребують соціального захисту, шляхом
визначення підстав, умов та порядку надання таким особам житла безоплатно або
за доступну для них ціну (це є, до речі, вимогою і ст. 47 Конституції України
– О.Б.). Виключити можливість примусового виселення з житла громадян за несплату
квартирної плати, плати за електроенергію та комунальні послуги... не допускати
подальшого необгрунтованого підвищення житлово-комунальних тарифів та забезпечити
формування гнучкого механізму надання субсидій на житлово-комунальні послуги”.
Те ж саме говориться і в Указі Президента України № 1239/99, який був прийнятий
раніше (30 вересня 1999 р.): “Кабінету Міністрів України… переглянути діючі
норми споживання насе-ленням житлово-комунальних послуг з метою їх здешевлення
та стимулювання економного витрачання”.
Проте, як загально відомо, за минулі роки ціни на житлово-комунальні послуги
не тільки не були зменшені, як того вимагає законодавство, але й постійно зростали.
Незважаючи, між іншим, на те, що у Постанові Кабінету Міністрів № 939 від 22
червня 1998 р. (яка, надавши право місцевим адміністраціям самостійно встановлювати
плату за житло, де-факто, саме й підштовхнула цей процес), вказувалось: “При
цьому необхідно виходити з того, що зміна розміру зазначеної плати здійснюється
лише за умови економічного її обгрунтування залежно від переліку та якості послуг,
що надаються підприємствами житлового господарства”…
Загальні причини незаконного зростання цін і тарифів на житлово комунальні послуги
вже добре відомі. Вони, в цілому, були вскриті ще у Постанові ВРУ № 2456-III
від 7 червня 2001 р. В ній, серед іншого, говориться: “ Укорінилась практика
встановлення завищених норм споживання газу, води, тепла, норм втрат і витрат.
Зростаючі обсяги штучних втрат у галузі перекладаються на споживача, необхідна
робота по їх зменшенню не проводиться. Формування тарифів здійснюється не на
основі техніко-економічних розрахунків, а витратним методом, тобто на основі
фактичних витрат минулих періодів, розмір яких недостатньо обгрунтований. До
порушення статті 3 Конституції України призвела передача повноважень щодо встановлення
тарифів на водо-, теплопостачання, водовідведення, утримання житла місцевим
органам влади”.
А от у нещодавно опублікованій в парламентській газеті “Голос України” (№ 65
(3065) від 4 квітня 2003 р.) офіційній інформації, в якій підводяться деякі
попередні підсумки розслідувань Антимонопольного комітета, повідомлюється: “Найбільша
частина зловживань монопольним становищем, що були віявлені Антимонопольним
комітетом України (АМКУ) – це порушення у житлово-комунальному господарстві
(ЖКГ). За словами голови АМКУ Олексія Костусєва, у сфері комунальних послуг
практично не існує конкуренції: споживачі позбавлені права вибору підприємств,
що постачають воду, газ, тепло і електроенергію. Майже всі підприємства по наданню
таких послуг – монополісти. Природно, у такій ситуації виникає спокуса скористатися
своїм положенням задля отримання надприбутків. В АМКУ вважають, що діючий механізм
формування тарифів дозволяє комунальникам включати до них затрати, які безпосередньо
не стосуються послуг… Сьогодні Антимонопольний комітет вже передав до Кабінета
Міністрів пропозиції щодо зміни бухгалтерського обліку для природних монополістів
з тим, щоб заборонити їм довільно включати в тарифи власні затрати. Споживачу
часто невідомо, що якщо споживання води не фіксує лічильник, то він оплачує
витрати, що дорівнюють 300-350 літрів води (у залежності від регіону) на людину
на добу. При цьому ніколи не враховується, якої якості ця вода, як вона подається,
які втрати допущені при її доставці… За 2001-2002 роки київські комунальні служби
повернули населенню 30,7 міліона гривень…“.
Отже, 30,7 млн. грн. – це якраз оті кошти, котрі були отримані лише київськими
комунальниками від населення незаконним шляхом та які їм довелось повернути.
Довідавшись з радіопередачі, що загалом по Україні АМКУ вже виявив такого роду
зловживань з боку комунальників на суму близько 800 млн. грн., ми звернулися
з відповідним запитом до Харківського обласного територіального відділення АМКУ.
У відповідь на нього воно, зокрема, повідомило нам таке: “За опалювальний період
2001-2002 р.р. КП “Харківські теплові мережі” та Обласне комунальне підприємство
теплових мереж зробили населенню м.Харкова та області перерахунки за неякісну
та ненадану послугу з централізованого опалення та гарячого водопостачання на
загальну суму 25004,16 тис.грн., в т.ч. по м. Харкову – на суму 9145,1 тис.грн.,
по області – на суму 15859,03 тис.грн.” (лист ХОТВ АМКУ № 02-26/1-796 від 04.04.03).
(До речі, в минулу п’ятницю, тобто 06.06.03, по харківському радіо виступала
голова ХОТВ АМКУ пані Нагній В.О. Вона розповіла про деякі нові факти системних
порушень чинного законодавства і конституційних прав громадян з боку харківських
житлово-комунальних служб, – особливо тих, що займаються газо- та електропостачанням,
– та органів місцевої влади, що були виявлені у ході перевірок, які тривають).
Вельми цікаві дані про виявлені перевірками АМКУ порушення з боку житлово-комунальних
служб повідомляються й у газеті "Дзеркало тижня" № 50 (425) від 28
грудня 2002 року. Там, зокрема, говориться таке:
"Між тим питання правильності формування тарифів актуальне не лише для
Одеси, але й для країни в цілому. По завданню Президента антимонопольщики перевірили
ряд підприємств-монополістів по всій країні. Результати приголомшуючі. Виявляється,
в тарифи газ електроенергію, (з яких потім формуються тарифм на житлово-комунальні
послуги для населення) підприємства включають все, що душа побажає. Мова йде
не лише про утримання офісів. До тарифа включаються видатки на презентації,
банкети, благодійну й шефську допомогу, видатки на путівки, на утримання жилих
будинків, баз відпочинку, спортивних клубів та іншої соціальної сфери. Сюди
ж включається й так звана безнадійна кредиторська заборгованість, у тому числі
борги населення… Підприємства включають до тарифа пеню, неустойку, штрафи за
порушення законодавства. Таким чином, свою безгосподарність вони також компенсують
за рахунок споживачів послуг. Все перелічене вище – це мільйони гривень. Перевірка
проводилась вибірково. Але отримані дані, як вважають у Антимонопольному комітеті,
свідчать про систему, і її треба міняти. На жаль, місцеві влади, до повноважень
яких входить затвердження тарифів, не хочуть нічого помічати. Самі ж підприємства
посилаються на те, що включення до тарифу невиробничих видатків не протирічить
вимогам і стандартам бухобліку. Антимонопольний комітет вважає, що це неправильне
прочитання документу, котрий всього лише показує, як необхідно"розносити"
витрати. Це зовсім не означає, що всі без виключення витрати треба включати
до тарифу…".
Далі. Як ми бачимо, у Постанові ВРУ № 2456-III говориться про те, що сплата
за житло повинна бути “на рівні 12 відсотків від сукупного доходу відповідно
до нормативів витрат на житлово-комунальні послуги, закладених у прожитковому
мінімумі”.
Ми маємо ці нормативи. Вони містяться у спільному Наказі Мінпраці, Мінекономіки
та Держкомітету статистики України “Про затвердження Методики визначення прожиткового
мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і
демографічних груп населення” № 109/95/157 від 17.05.2000 р. (додається). То
ж, як вказується у Методиці, на підставі прожиткового мінімуму державою встановлені
такі середні норми і тарифи на житлово-комунальні послуги в Україні:
“Вартість користування житлом в середньому на одну особу на місяць становитиме:
21,0 кв.м х 0,22 грн. = 4, 62 грн…
Вартість водопостачання в середньому на одну особу на місяць становитиме:
5,04 куб.м х 0,23 грн. = 1,16 грн…
Вартість водовідведення в середньому на одну особу на місяць становитиме:
4,85 куб.м х 0,12 грн. = 0,58 грн…
Вартість споживання опалення:
0,2 х З9,8 грн. х 0,65 = 5,17 грн.
Вартість споживання гарячого водопостачання:
0,1 х 39,8 грн. х 0,35 = 1,39 грн…
Вартість теплопостачання на одну особу на місяць становитиме:
5,17 грн. + 1,39 грн. = 6,56 грн.”.
Якщо тепер на підставі цієї державної Методики підрахуємо суму, яку наша родина
мала би платити за житлово-комунальні послуги, – при тих умовах, що вона таки
мала би належний прожитковий мінімум та що ці послуги за своєю якістю повністю
відповідали б державним стандартам і нормам, – отримаємо (у разрахунку на 4
членів сім’ї) таке:
Вартість користування житлом на місяць становитиме:
66,7 кв.м х 0,22 грн. = 14, 67 грн.
Вартість водопостачання на місяць становитиме:
20,16 куб.м х 0,23 грн. = 4,64 грн.
Вартість водовідведення на місяць становитиме:
19,4 куб.м х 0,12 грн. = 2,32 грн.
Вартість споживання опалення:
0,8 х З9,8 грн. х 0,65 = 20,68 грн.
Вартість споживання гарячого водопостачання:
0,4 х 39,8 грн. х 0,35 = 5,56 грн…
Загальна вартість теплопостачання на місяць становитиме:
20,68 грн. + 5,56 грн. = 26,24 грн.”.
Всього за житлово-комунальні послуги на місяць (окрім електроенергії і газу):
47,87 грн.
Отже, навіть якщо уявити неймовірне: що весь цей час (з 08.01. по 08.02) КП
“ХТМ” постачали нам всі свої послуги безперервно та належної якості, а наша
родина дійсно мала передбачений Конституцією і законами прожитковий мінімум
у розмірі 100%, – навіть і тоді, згідно до цієї Методики, ми мали би заплатити
цьому підприємству за 12 місяців не 800,24 грн., а лише 314,88 грн. Тобто 39%
від тієї суми, яка зазначена у позові…
Підійдемо тепер до проблеми так званого “боргу” дещо з іншого боку і звернемося
до нашої конкретної життєвої ситуації. В цілому про неї вже достатньо сказано
в наших листах до керівництва КП “ХТМ” та Прокуратури Московського району, які
шановному Суду вже відомі: важкий матеріальний стан нашої родини, дитина-інвалід
I групи, відсутність достатньої соціальної допомоги з боку держави й таке інше,
– повторюватись не будемо.
Однак, обов’язково слідує звернути увагу на такий факт вітчизняного законодавства, котрий прямо пов’язаний з вищеназваними обставинами та, з правової точки зору, робить претензії КП “ХТМ” до нас ще більш безпідставними. Справа в тому, що, розвиваючи положення ст. 3 Конституції України про відповідальність держави перед громадянами, Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" (210/97-ВР) декларує: “Українська держава гарантує і захищає конституційні права і свободи своїх громадян та забезпечує виконання ними обов'язків перед суспільством”.
Отож, вважаємо, що правові висновки, які прямо витікають з цього положення, доволі ясні. А саме: звертатися з даним позовом КП “ХТМ” мало би не до нас, а саме до того, хто систематично не виконує власні зобов’язання перед нашою родиною й тому є хронічним боржником перед нами. Адже cаме за цим положенням Закону, як і за ст. 3 Конституції, Українська держава сама добровільно взяла на себе обов’язок не лише ефективно захищати наші конституційні права і свободи (який вона нині не виконує), – в тому числі право на життя і право на достатній життєвий рівень, – але й безпосередньо відповідати, у разі відсутності такого захисту, по наших явних чи уявних, як у даному разі, зобов'язаннях.
Тепер, мабуть, про найцікавіше.
Перед тим знову підкреслимо, що Постанова ВР України № 2456-III визначає: загальний
розмір сукупної плати за житло і житлово-комунальні послуги для мешканців України
не може складати більше, ніж 12% фактично отриманого сукупного доходу сім’ї.
Як ми вже декларували у наших листах, у 2001-2002 роках фактичний сукупний дохід
нашої родини складав в середньому приблизно 200 грн. на місяць. А от, наприклад,
у січні-березні цього року – 288,96 грн. Й це, зауважимо, при тому, що, згідно
до діючого законодавства України, він мав би складати суму, не нижчу від прожиткового
мінімуму, яка гарантована нам Конституцією. Тобто, починаючи з 01.01.02 р.,
1480 грн. на місяць. Таким чином, виходить, що фактичний сукупний дохід нашої
родини складав у цей період лише 19,5% гарантованого нам прожиткового мінімуму.
Отже, для нас верхня гранична межа оплати за всі житлово-комунальні послуги,
разом узяті, на початку 2003 року мала дорівнювати 34,68 грн. (Зрозуміло, що
12% від суми 200 грн. буде ще менше)…
Але ось 11 березня цього року ми отримали від оператора - ВАТ “МЕГАБАНК” бланк
платіжного документу (копія додається), в якому зазначено, що ми нібито маємо
в цьому році щомісяця платити за житло та житлово-комунальні послуги такі суми:
квартплата – 25,16 грн.; опалення – 46,69 грн.; гаряча вода – 22,44 грн.; холодна
вода – 29,04 грн.; каналізація – 11,99 грн. газ – 7,9 грн. Всього (без урахування
електроенергії) – 143,22 грн.
Це означає, що лише одна сума, нарахована нам КП “ХТМ” за цим документом, уже
в два рази перевищує граничну межу в 12%, яка передбачена законодавством для
оплати всіх житлово-комунальних послуг, разом узятих. А от вся сума загалом,
що нарахована нам до оплати, в цілому дорівнює 50% від фактично отриманого нами
сукупного доходу!..
Для того, щоб можна було краще дослідити цей аномальний житлово-комунальний
феномен, далі надаємо таку порівняльну таблицю розмірів сум нарахувань ВАТ “МЕГАБАНК”:
Вид
Послуги
Розмір суми,
що нарахована
ВАТ “МЕГАБАНК”
Розмір суми, що нарахована за
держ. Методикою
Відсоток
від суми за Методикою
Відсоток від суми сукупного доходу сім’ї за III.03 р. (289 грн.)
Квартплата
25,16
14, 67
171,5%
8,7%
Опалення
46,69
20,68
225,8%
16,2%
Гаряча вода
22,44
5,56
403,6%
7,7%
Холодна вода
29,04
4,64
625,9%
10%
Каналізація
11,99
2,32
516,8%
4,1%
Всього (без газу
та електроенергії)
135,32
47,87
282,7%
46,8%
Отож, як то кажуть, будь-які коментарі тут зайві!..
Додамо, що у довідці, яка була прикладена до листа КП “ХТМ” № 2170/17 від 31.03.2003,
а отримана нами 08.04.03, вказана уже інша сума нарахувань за березень цього
року – 76.93 грн., що складає вже 26,6% від сукупного доходу нашої родини.
Таким чином, вважаємо, що тепер ми знайшли конкретну відповідь на головне питання
– про т. зв. “борг”. А саме: майже всі суми, які були нараховані нам КП “ХТМ”
та іншими житлово-комунальними службами за ці роки, – де-факто і де-юре нашим
боргом перед ними не являються. Адже це є, переважно, “віртуальні борги” (або,
говорячи по-іншому, приписки). Вони були штучно створені самими цими службами.
Створені ними, так би мовити, канцелярським шляхом, що прямо проліг через ігнорування
вимог Конституції, законів, спеціальних постанов Верховної Ради і указів Президента
України. Проліг через незаконне й понадмірне завищення ними розміру нарахувань
оплати за житлово-комунальні послуги …
Тепер мусимо звернути увагу шановного Суду на таку важливу обставину. Оці діяння
з боку житлово-комунальних служб, – суттю яких, об’єктивно, є протиправне вилучення
у нас явно недостатніх засобів для існування, які ми сьогодні ще якось маємо,
– становлять реальну й значну загрозу для нашого життя і здоров’я. Ці діяння
продовжують коїтися по відношенню до нашої сім’ї, як групи українських громадян,
навіть вже після того, як ми у жовтні минулого року спеціально – письмово та
усно – повідомили керівництво харківських житлово-комунальних служб і представників
міської влади про наші особливі життєві обставини. Отже, це дає нам підставу
вважати, що все це робиться з їхнього боку цілком свідомо та з якимось певним
наміром.
Сприймаючи речі саме такими, якими вони є у дійсності, ми у своєму листі від
07.10.02 попередили керівництво КП “ХТМ” про те, що з їхнього боку по відношенню
до нас та інших харків’ян чиняться протиправні діяння, що порушують наші конституційні
права. Зокрема, – і це є дуже суттєвим, – наше фундаментальне право на життя,
передбачене ст.27 Конституції України.
Те, що саме таке сприйняття нами даної ситуації є абсолютно адекватним, з правової
точки зору, підтверджується статтею відомого українського юриста, народного
депутата України В.Сиренка, яка опублікована в “Голосі України” (№ 41 (3041)
від 4 березня 2003 р.). У ній, зокрема, говориться: “Пригнічення народу йде
і по лінії ущемлення якості життя… Більше 80% населення забули що таке матеріальний
добробут…Уся навколишня обстановка нинішнього життя принижує та пригнічує людину.
І невиплачена зарплата, і її низький, далекий від прожиткового рівень, і комунальні
платежі, що перевищують дві третини або всю зарплату, і неможливість вчити та
лікувати дітей, і безробіття…”. Та далі: “Одним з важливіших конституційних
засобів супротиву народу є конституційне право на життя. В Конституції України
сказано: “Кожний має право захищати своє життя та здоров’я, життя та здоров’я
інших людей від протиправних посягань” (ст.27); “Кожний має право на достатній
життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг,
житло” (ст.48). А хіба ж несплата зарплати, мінімальна зарплата і пенсія, що
нижча за прожитковий мінімум, неприступність лікування і медикаментів, позамежні
ціни на житло, одежу, повноцінне харчування, освіту і т. д., не являються протиправним
посяганням на життя людини…? Безперечно, являються. Й супротив цьому має бути
адекватно активним та законним”.
До цього додамо, що і ст. 55 Конституції України чітко декларує: “Кожен має
право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи
від порушень і протиправних посягань”.
Отже, несплата нами з метою збереження власного життя і здоров’я отих “віртуальних
боргів” (яких у нас за діючим законодавством аж ніяк не може існувати), – має
роглядатися Судом як вимушений і цілком природний акт адекватного самозахисту
з нашого боку, що цілком правомірно здійснюється у відповідь на протиправні
дії житлово-комунальних служб та у повній відповідності до ст.ст. 27 і 55 нашої
Конституції.
До речі, зауважимо, що за новим Цивільним кодексом України, який вступає в дію
з 1 січня наступного року, право людської особи на життя охороняється. Цей кодекс,
як і Конституція, теж надає кожній людині право самостійно захищати власні життя
і здоров’я, а також життя і здоров’я інших осіб від протиправних посягань будь-якими
засобами, що не заборонені законом.
Далі. У позовній заяві КП “ХТМ” до нас стверджується, що нібито “за указанный
период заявлений и жалоб от ответчиков на качество предоставленных услуг не
поступало”. Про це ми також писали у наших листах до керівництва КП “ХТМ” та
райпрокуратури: з нашого боку були неодноразові усні заяви працівникам цього
підприємства, що нас інколи відвідували. Проте ці заяви постійно ігнорувалися…
Окрім того, слід додати наступне. Своєчасно не уклавши з нами договір, керівництво КП “ХТМ” позбавило нас можливості письмово звернутися до нього з оскарженням неналежної якості їх послуг та інших дій у встановленому законом порядку. Адже у пункті 41-му Правил, які містяться у Постанові Кабміну № 1497 говориться, що: “У разі порушення виконавцем умов договору споживач викликає представника виконавця для складання та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються терміни, види, показники порушень тощо (форму типового акта-претензії наведено у додатку №3 до цих Правил)…”. А от у самій формі типового акту-претензії (копія додається), приводяться неодноразові посилання на договір, що має бути укладеним між виконавцем і споживачем. Отже, ми вважаємо, що своєчасно не уклавши з нами договір та не ознайомивши нас з відповідними Правилами, КП “ХТМ” не лише само грубо порушило Постанову Кабміну № 1497 (пункт 34 Правил). Воно тим самим зробило для нас неможливим, з правової точки зору, оскарження будь-яких власних дій, бездіяльності, якості послуг й такого іншого…
Розпочавши таки говорити про якість послуг КП “ХТМ”, маємо звернути увагу на таку обставину, яка прямо повязана з питанням “віртуальної” заборгованності населення. Вивчаючи Постанову Кабміну № 1497, ми знайшли, що нею передбачається зниження цін на послуги виконавця в тому разі, якщо фактичні якість та обсяги послуг не відповідають певним державним нормативам. Наприклад, якщо температура гарячої води становить у “точці розбору” 40°С і нижче, то КП “ХТМ” зобовязані нараховувати за неї платню як за холодну воду. Якщо ж води немає на протязі певного часу, – платня відповідно має зменшуватись на певний відсоток або взагалі не нараховуватись. Те ж саме стосується й температури повітря в помешканні. Більше того. Цими Правилами спеціально передбачено, що споживач має право на несплату виконавцю вартості не наданих ним послуг (п.32).
Так от, температура гарячої води у нашій квартирі на протязі кількох останніх років (навіть у теплу пору року), як правило, не перевищувала 40°С, а була значно нижчою. Й це, я думаю, могли би підвердити всі інші мешканці нашого будинку. А от КП “ХТМ, судячи з усього (в тому числі з офіційної іформації Антимонопольного комітету), постійно нараховує нам платню, так би мовити, “по повній”, – тобто у таких розмірах, що начебто вода за своєю температурою повністю відповідає всім максимальним нормативним вимогам. Та ще й так нараховує, що нібито ця вода завжди подається цілодобово й безперебійно. Навіть і тоді, коли здійснюються досить тривалі профілактичні чи ремонтні роботи.
Те ж саме можна сказати й про подачу тепла. Так, наприклад, якщо вірити квітанціям КП “ХТМ”, воно здійснює подачу тепла до помешкань громадян навіть влітку, коли природна температура повітря на вулиці становить +30°С і вище…
Між іншим, дуже уважно знайомлячись з Постановою № 1497, я натрапив у ній на вельми цікаву і корисну технічну інформацію. Як виявляється, зниження температури в приміщенні лише на 1°С дає змогу зекономити аж цілих 7 відсотків палива! Отож, при потребі, можна було б підрахувати, скільки палива зекономили КП “ХТМ”, якщо у зимовий період 2001-2002 рр. температура повітря у нашій квартирі, при утеплених вікнах і дверях, в середньому коливалася поміж 12°С та 16°С…
Отже, приходимо до висновку, що і в нашому випадку мають місце саме ті речі, про які говориться у наведених вище Постанові ВР № 2456-III та інформації Антимонопольного комітету: намагання незаконно отримати надприбуток за рахунок фіктивного завищення (у порівнянні з фактично наданими) якості та обсягів послуг, включення до нарахованих сум невиробничих витрат, втрат від власної безгосподарності й такого іншого. Й все це, разом з іншими канцелярськими маніпуляціями, також включається до суми так званого “боргу” населення за “віртуальні” (тобто фактично не надані) житлово-комунальні послуги.
На це, принаймні, вказує й той загально відомий факт, що після встановлення квартирних лічильників води і тепла мешканці нашого міста одразу ж починають платити за житлово-комунальні послуги (навіть по тим же незаконно завищеним тарифам) суми, котрі у декілька разів нижче за попередні. Цей факт, до речі, в рекламних цілях вже навіть стали використовувати деякі організації, які займаються встановленням лічильників на комерційних засадах…
Взагалі, слід зауважити, що у галузі встановлення лічильників також склалася непроста ситуація. Справа в тому, що ще у 1995 р. Кабінет Міністрів прийняв спеціальну Постанову № 947 “Про Програму поетапного оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії на 1996 - 2002 роки”, якою передбачалося: “Установити, що у 1996-2000 роках підлягають обов'язковому оснащенню засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії абонентські вводи багатоповерхових будинків (п'ять поверхів і вище), а до кінця 2002 року малоповерхові будинки з одночасним у разі можливості впровадженням поквартирного обліку” Як можна довідатись з цієї Постанови, “Фінансування впровадження лічильників води та теплової енергії в побуті здійснюється за рахунок цільових фондів”. При чому, як видно з доданих таблиць, кожній з областей України, в тому числі й Харківській, на це виділялися з державного бюджету багато мільйонів гривень. Але ж тепер нашим громадянам доводиться самостійно встановлювати ці лічильники за рахунок власних коштів…
До цього слід додати, що ще й досі у нашій державній квартирі побутові лічильники води й тепла не встановлені. Хоча за тією ж Постановою № 947 вони мали бути встановлені у нас ще до 2000 року. На нашу думку, саме відсутність цих лічильників значною мірою й зробила нас незахищенними від нинішніх протиправних посягань КП “ХТМ” та інших житлово-комунальних монополістів, котрі агресивно вимагають реально оплачувати їм їхні “віртуальні” послуги. Адже саме відсутність цих лічильників, з одного боку, дуже затруднює об’єктивний контроль за якістю і обсягами послуг. А з іншого, – надає можливість посадовим особам, наприклад, того ж КП “ХТМ" робити такого роду заяви. Цитую: “графики подачи горячей воды по квартирам в отдельности не существуют, подача отопления и горячего водоснабжения осуществляется централизованно” (лист керівництва КП “ХТМ” № 2170/17 від 31.03.03).
Але ж тоді у нас закономірно виникає ряд запитань. Якщо лічильники нам чомусь не встановили (хоча державні гроші, як бачимо з Постанови Кабміну № 947, на це й були виділені), а “графиков подачи горячей воды по квартирам в отдельности не существует”, – як же в такому разі позивач взагалі може стверджувати, що ми винні йому 800,24 грн.? Якщо об'єктивний індивідуальний облік не ведеться, то чим позивач може конкретно довести, що він дійсно надав нам послуги належної якості на оту суму, яку ми нібито маємо сплатити? Які у КП "ХТМ" є реальні підстави стверджувати, що наша сім'я фактично спожила гарячої води й тепла у таких розмірах (й за такими цінами), котрі значно перевищують державні нормативи?… Ми хочемо і маємо законне право це знати, адже наше законодавство не зобов'язує громадян платити за те, чого вони в реальності не отримали!
У даній позовній заяві зазначається, що до неї додається (ймовірно, в якості доказів нашої вини) “відомість нарахувань та оплати за теплову енергію”, а також “довідка про заборгованість”. Тому, як людина, що в минулому працювала інспектором Архівного відділу Харківського облвиконкому, маю фахово заявити, що ці документи за своїм фактичним змістом аж ніяк не можуть слугувати юридичними доказами того, що КП "ХТМ" дійсно надало, а ми дійсно отримали від нього певні “фізичні” послуги належної якості, що підлягають обов’язковій оплаті. Вони свідчать лише про те, що позивач здійснив відповідну канцелярську роботу по нарахуванню певної суми. Та, хіба що, про те, у який спосіб це було ним зроблене: із порушенням Конституції та чинного законодавства України. Й не більше того.
Оскільки в Конституції України визначається, що "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (ст. 61), – позивач зобов'язаний був підкріпити свій позов до суду засвідченими належним чином об'єктивними даними. В тому числі: показанням лічильних і вимірювальних приладів, графіками подачі води і тепла конкретно в нашу квартиру й таким іншим. А так, об'єктивно, – це є не юридичні докази, а його власні припущення. Але ж у Конституції України ясно сказано: “Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях” (ст. 62)…
А от справжніми доказами у цій справі, що могли би підтвердити або спростувати обгрунтованість нинішніх судових претензій КП “ХТМ” до нашої родини, якраз і були б оті документи, які ми просили надати нам керівництво цього підприємства. А саме:
а) графіки подачі цією організацією горячої води та тепла у нашу квартиру за період з липня 2001 по грудень 2002 року;
б) дані про хімічні та бактеріологічні якості їхньої гарячої води, разом із відповідним заключенням санітарно-епідеміологічної служби.
Проте, як видно, надати нам саме ці документи керівництво КП “ХТМ” чомусь не бажає або не може. Тому ми просимо шановний Суд врахувати й цю важливу обставину.
Й, нарешті, мушу окремо довести до відома шановного Суду, що Закон "Про реструкту-ризацію заборгованості по квартирній платі, платі за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" (№ 554-IV), який прийнятий Верховною Радою 20.02.03 і вступає в дію вже з 1 липня цього року, об'єктивно, є неконституційним. Адже він, на нашу думку, суттєво обмежує основні конституційні права і свободи українських громадян, а також вступає в протиріччя з вже діючим комплексом законодавства України про прожитковий мінімум. Хоча б тому, що ним встановлюється порядок оплати житлово-комунальних послуг – разом із реструктуризованими "боргами" – у розмірі, що "не повинен перевищувати 25% доходів, що визначаються при нарахуванні субсидій для працюючих", 20% – для пенсіонерів. Попри 12%, від фактичного сукупного доходу сім'ї, що визначені Постановою ВРУ № 2456-III, дію якої ніхто не відміняв. (До речі, під час нашого вимушеного дослідження чинного законодавства, нами було встановлено, що існуючий порядок призначення житлових субсидій також, де-факто, неконституційний. Адже Кабінет Міністрів не спромогся ще й до цього часу привести свою Постанову № 1156 від 27.07.98 у відповідність до Конституції та базового Закону „Про прожитковий мінімум”, як це від нього вимагалось).
Однак, у нашому Основному Законі ясно сказано: "Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй" (ст. 8); "При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод" (ст. 22); "Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України… Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені Статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції" (ст. 64); " Кожен [в тому числі, зрозуміло, й cама Верховна Рада – О.Б.] зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей" (ст. 68)!
Таким чином, шановний Суде, дозвольте мені на цьому завершити свій виступ. Наша родина сподівається на те, що Ви звернете увагу на всі важливі обставини цієї справи, зробите об’єктивні висновки та приймете справедливе рішення.
Дякую за увагу, а також прошу долучити текст цього мого виступу, разом із додатками, до матеріалів даної справи.
09.06.03
О.В.Білецький,
громадянин України
--------------------------------------------------------------------------------
* Дана промова не була проголошена в суді по причині закриття провадження по цій справі у зв'язку з неявкою позивача.
Харченко Александр Валентинович,
chernoknignik@vk.kh.ua
тел.757-35-69