розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Житомирської міської ради про визнання права постійного користування житловим приміщенням та видачу ордера; за зустрічним позовом Житомирської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування житлового приміщення із чужого незаконного володіння та зняття з реєстраційного обліку за касаційною скаргою Житомирської міської ради на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 4 лютого 2016 року,

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з 1992 року разом зі своєю дружиною згідно з усним дозволом керівництва Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 16 (далі - КВЖРЕП № 16) вселився до квартири АДРЕСА_1, за проживання в якій сплачував комунальні послуги.

У зв'язку із тим, що ордер йому не видавався, а Житомирська міська рада заперечувала проти проживання його в квартирі, позивач просив визнати за ним право постійного користування зазначеним вище житловим приміщенням з видачею ордера.

У жовтні 2014 року Житомирська міська рада звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому посилалась на те, що відповідачі проживають у квартирі АДРЕСА_1 без належних правових підстав, у зв'язку із чим просила витребувати вказану квартиру із чужого незаконного володіння та зобов'язати зняти їх з реєстраційного обліку.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 4 лютого 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право постійного користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову Житомирської міської ради відмовлено.

У касаційній скарзі Житомирська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а зустрічний позов Житомирської міської ради задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, виходив із того, що він зі своєю сім'єю проживає у спірній квартирі з 1992 року з усного дозволу керівництва КВЖРЕП № 16, тобто вселився в квартиру не самоправно, сплачує комунальні послуги, а тому згідно зі ст. 64 ЖК УРСР має право постійного користування вказаним житловим приміщенням. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що він є безпідставним, оскільки задоволено первісний позов.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, вказавши також на те, що Житомирська міська рада не є власником спірної квартири, а тому не може заявляти вимогу про її витребування.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судоми установлено, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності Житомирської міської ради та знаходиться на балансі КВЖРЕП № 16.

З 1992 року ОСОБА_3 та його дружина - ОСОБА_4 - згідно з усним дозволом керівництва КВЖРЕП № 16 вселилися в зазначену вище квартиру, за яку сплачують житлово-комунальні послуги. Ордер на вселення в дану квартиру не видавався.

Визнаючи за ОСОБА_3 право постійного користування спірним житловим приміщенням, апеляційний суд не звернув уваги на те, що єдиною підставою для вселення в житлове приміщення є ордер (ст. 58 ЖК УРСР), а користування жилим приміщенням здійснюється відповідно договору найму (ст. 61 ЖК УРСР), який з ОСОБА_3 не укладався.

У порушення наведених вище норм матеріального права та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд не зазначив, на якій правовій підставі ОСОБА_3 має право користування спірним житловим приміщенням, оскільки сама по собі сплата житлово-комунальних послуг за користування житлом згідно з вимогами ЖК УРСР (5464-10) не є такою підставою.

При цьому посилання суду на ст. 64 ЖК УРСР є безпідставним, оскільки стосується прав та обов'язків членів сім'ї наймача і до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

При вирішенні зустрічного позову апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Скасовуючи попереднє рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції в своїй ухвалі від 18 листопада 2015 року вказав про необхідність перевірки обставин того, кому належить квартира. Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і висновки суду касаційної інстанції не виконав.

Пред'являючи позов, Житомирська міська рада зазначала та надала докази того, що будинок АДРЕСА_1, у тому числі спірна квартира № 2 цього будинку, належить до комунальної власності м. Житомира та знаходиться на балансі КВЖРЕП № 16. При цьому окремо правовстановлюючі документи на квартиру не виготовляються.

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Житомирської міської ради задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 4 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.