розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 23 грудня 2015 року,

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання боржником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 25 липня 2007 року щодо його своєчасного й повного погашення, унаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню на користь банку, як з боржника, так і, з поручителя ОСОБА_2

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 23 грудня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Державний ощадний банк України" просить ухвалені в справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено дійсної суми заборгованості за кредитним договором, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду, зазначивши про відповідність рішення суду вимогам матеріального та процесуального права.

Проте з висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Судом установлено, що 25 липня 2007 року між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 198 000 доларів США зі сплатою 12,5% річних строком до 24 липня 2014 року.

У забезпечення цього договору між банком та ОСОБА_2 того ж дня було укладено договір поруки, згідно якого останній зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за несвоєчасне та неповне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Через неналежне виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту виникла заборгованість, розмір якої згідно наданого позивачем розрахунку складає 238 162, 98 доларів США, з яких 119 483, 33 доларів США - сума неповернутого кредиту, 19 611, 21 доларів США - заборгованість за процентами, 87 887, 64 доларів США - пеня та 11 177, 80 доларів США - 3% річних.

У висновку проведеної в справі судово-економічної експертизи № 7100 від 17 червня 2015 року експерт вказує на те, що наданих на дослідження касових документів (квитанцій) недостатньо для підтвердження фактичного зарахування банком платежів за кредитним договором (погашення тіла кредиту, процентів, пені), а тому експертом використовувалася інформація як із бухгалтерських документів (квитанцій, виписок), так і даних, викладених в поданих банком розрахунках суми заборгованості за кредитним договором.

З урахуванням наведеного експертом зроблено висновок про те, що заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором у межах поданих документів можливо підтвердити в розмірі 119 486, 33 доларів США.

За правилами ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.

Згідно з ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, поклавши в основу рішення висновок експертизи, не надав правової оцінки іншим доказам, наявним в матеріалах справи, а також не надав належної оцінки запереченням позивача за висновок експертизи та не перевірив доводи позивача про порушення ОСОБА_1 зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, а тому передчасно погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог ПАТ "Державний ощадний банк України".

При цьому, апеляційний суд зазначивши про відсутність категоричних висновків експерта щодо наявної заборгованості за кредитним договором та її розміру, у порушення вимог ст. 150 ЦПК України, згідно якої, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам), не вирішив питання про призначення додаткової чи повторної експертизи.

Крім того, судом апеляційної інстанції взагалі не було досліджено розрахунку загальної заборгованості наданого позивачем, порядку визначення пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором в доларах США, з урахуванням того, що положення ч. 2 ст. 192 ЦК України та ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (15-93) можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення неустойки.

Отже, апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених ст. ст. 212, 303, 304, 315 ЦПК України й не надав мотивування всім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, згідно вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд до апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ