розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про виселення, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2015 року,

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення, посилаючись на те, що через невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором у нього перед банком виникла заборгованість, у рахунок погашення якої в судовому порядку було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: належну відповідачеві на праві власності квартиру АДРЕСА_1, проте до теперішнього часу останній не виселився із вказаної квартири.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2015 року скасувати й передати справу на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не дотримано досудового порядку врегулювання спору, передбаченого ч. 1 ст. 35, ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР щодо письмового попередження відповідача про виселення із займаного житлового приміщення. Відомості про вручення відповідачу повідомлень про виселення - відсутні.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Судом установлено, що 23 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 49 000 доларів США терміном до 23 серпня 2027 року.

У забезпечення вказаного договору між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка на праві власності належить ОСОБА_3

Через неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту у нього перед банком виникла заборгованість, у рахунок погашення якої рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Із результатів аналізу положень ст. 109 ЖК УРСР та ст. 40 Закону України "Про іпотеку" випливає, що всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги у тому разі, якщо іпотекодержатель прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. За таких обставин, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

Разом з тим вимога закону про направлення мешканцям письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення не стосується виселення мешканців за рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а стосується позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору.

У той же час суди, встановивши, що судовим рішенням у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на спірну квартиру, зазначених обставин не врахували та дійшли передчасного висновку про безпідставність позову про виселення відповідача у зв'язку з тим, що останній не отримав письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити житлове приміщення.

Порушення судами при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу вимог ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам необхідно перевірити, за які кошти була придбана спірна квартира, оскільки виселення з підстав, передбачених ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР, можливе лише у разі, коли іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від

26 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2015 року скасувати.

Справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про виселення передати на новий розгляд до суду першої інстанції.