Маляренка А.В.,Демяносова М.В.,Леванчука А.О.,розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 26 січня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зазначеним позовом, у якому просив стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 компенсацію за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

На обґрунтування якого зазначила, що 11 січня 2010 року між нею та ФОП ОСОБА_5 було укладено трудовий договір № 17001000108.

21 лютого 2013 року вона була звільнена із займаної посади відповідно до ст. 38 КЗпП України. Вказує, що при звільненні, в порушення норм чинного законодавства України, з нею не було здійснено повний розрахунок, зокрема не виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки з 11 січня 2010 року по 21 лютого 2013 року.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 26 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, поданій представником ОСОБА_6, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку що, оскільки судами встановлено, що в період роботи з 11 січня 2010 року по 21 лютого 2013 року позивачу було надано 14 днів відпустки за попередні періоди, а нарахування заробітної плати позивачу здійснювалось виходячи з кількості відпрацьованих днів згідно відміток в табелі обліку робочого часу працівника, а тому відсутні підстави, передбачені ст. 116 КЗпП України для стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 26 січня 2016 року залишити без змін.