головуючогоДьоміної О.О.,суддів:Демяносова М.В., Маляренка А.В.,Парінової І.К., Ступак О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпроменерго" про солідарне стягнення заборгованості за договором позики та судового збору, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відповідачів, у якому просив стягнути борг у розмірі 5 000 000 грн солідарно.

Позов обґрунтовував тим, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 09 вересня 2013 року був укладений договір безвідсоткової позики. Позичальник, ОСОБА_7, отримала від позикодавця, ОСОБА_6, 5 000 000 грн з умовою повернути вказану суму до 09 вересня 2014 року. Для забезпечення договору позики між ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімпроменерго" (далі ТОВ "Хімпроменерго") 09 вересня 2013 року було укладено договір поруки.

Борг ОСОБА_7 в установлений строк не повернула. За умовами договору поруки позивач звернувся до поручителя, однак відповіді не отримав, гроші йому не повернуто.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Хімпроменерго" та ОСОБА_7 борг у розмірі 5 000 000 грн на користь ОСОБА_6 солідарно.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2015 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволеннючастково.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду апеляційної інстанції зазначеним нормам процесуального права не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 09 вересня 2013 року був укладений договір безвідсоткової позики, за яким ОСОБА_7 отримала від позикодавця, ОСОБА_6, 5 000 000 грн, з умовою повернути вказану суму до 09 вересня 2014 року. Оскільки борг ОСОБА_7 в належний строк повернуто не було, а тому відповідно до ст. 1049 ЦК України підлягає стягненню у солідарному порядку.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд розглянув спір за відсутності сторін без отримання усних чи письмових пояснень відповідачів щодо предмета та правових підстав спору, перевірки обсягу повноважень директора товариства, його правоздатності на укладання договору поруки, не витребував та не перевірив оригіналів укладених договорів, правовстановлючих документів товариства, тобто порушив вимоги ст. ст. 213, 214 ЦПК України щодо повного та всебічного встановлення фактичних обставин у справі.

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Судами встановлено, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 09 вересня 2013 року був укладений договір безвідсоткової позики. Позичальник, ОСОБА_7, отримала від позикодавця, ОСОБА_6, 5 000 000 грн з умовою повернути вказану суму до 09 вересня 2014 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю виступило поручителем стосовно виконання зобов'язань ОСОБА_7 перед ОСОБА_6 з договору позики.

09 вересня 2013 року ТОВ "Хімпроменерго" в особі директора ОСОБА_8 уклало зі ОСОБА_6 договір поруки, за яким товариство набувало прав кредитора щодо обов'язку боржника та зобов'язалось у дводенний строк після письмової вимоги виконати обов'язок боржника.

Борг ОСОБА_7 не повернула, відповідачі не надали суду жодних доказів виконання зобов'язання за договором позики від 09 вересня 2013 року.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (v018p710-04) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.

З огляду на викладене, приймаючи апеляційну скаргу ОСОБА_9, який не був учасником судового процесу, а є засновником товариства, апеляційний суд не встановив які його права порушено оскаржуваним рішенням суду першої інстанції виходячи із того, що спір виник між фізичною особою та товариством.

Таким чином рішення апеляційного суду ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України .

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 343, 345 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.