головуючогоКузнєцова В.О.,суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Наумчука М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Шелудченко Олена Віталіївна, відділ Держземагентства у м. Біла Церква, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявської О.С. - Скурської Валентини Володимирівни - на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року,

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обґрунтування вимог банк посилався на те, що 28 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Центральне регіональне управління" ВАТ Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит") та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 30-07-И/05.

Предметом кредитного договору є надання банком позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів у сумі 47 314 доларів США для придбання житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 54,3 кв. м, житловою площею 48,6 кв. м з надвірними господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,0566 га, на якій знаходиться указаний житловий будинок, з терміном погашення кредитних ресурсів до 26 листопада 2027 року та з оплатою процентів - 10,2 річних.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором між банком та ОСОБА_11 укладено договір поруки від 28 листопада 2007 року № 30-07-П1/05.

Також на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_7 28 листопада 2007 року укладений іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Шелудченко О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 5510.

Відповідно до умов іпотечного договору іпотекодавцем передано позивачу, який є іпотекодержателем, в іпотеку наступне майно: житловий будинок АДРЕСА_1, який складається із господарських та побутових будівель та споруд, а саме: "А" - житловий будинок житловою площею 48,6 кв. м, загальною площею 54,3 кв. м, "Б,б/п" - сарай-літня кухня з погрібом; "Д" - вбиральня, "Ж" - сарай; "З" - гараж, "Е,е/п" сарай з погрібом; "1-2" - огорожа; майнові права на земельну ділянку площею 0,0566 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 після отримання державного акта на право власності на землю земля стає предметом іпотеки.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2010 року стягнуто заборгованість за кредитним договором від 28 листопада 2007 року № 30-07-И/05 у розмірі 476 156 грн 61 коп.

Вказане рішення не було оскаржене і набрало законної сили у передбачені законодавством строки. З метою виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2010 року 07 червня 2011 року позивач звернувся з відповідною заявою про примусове його виконання до ВДВС Білоцерківського РУЮ Київської області.

Постановою від 05 липня 2011 року було відкрито виконавче провадження у справі.

08 серпня 2011 року постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області Орловського Д.С. було накладено арешт на все майно ОСОБА_7

09 вересня 2013 року постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області у ВП № 28397529 повернуто виконавчий документ стягувачу, оскільки земельна ділянка, яка перебуває у заставі банку, не належить боржникові на праві приватної власності.

Позивач вказував, що рішення суду про стягнення заборгованості виконано не було, заборгованість не погашена і тому він звернувся до суду. Позивач зазначав, що станом на 13 серпня 2014 року заборгованість за кредитним договором становить 2 144 791 грн 15 коп.

У зв'язку із цим, уточнивши позовні вимоги, банк просив суд у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 перед ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за кредитним договором від 28 листопада 2007 року № 30-07-И/05 у сумі 2 144 791 грн 15 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві приватної власності ОСОБА_7, шляхом визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який складається із господарських та побутових будівель та споруд, а саме: "А" - житловий будинок житловою площею 48,6 кв. м, загальною площею 54,3 кв. м, "Б,б/п" - сарай-літня кухня з погрібом; "Д" - вбиральня, "Ж" - сарай; "З" - гараж, "Е,е/п" сарай з погрібом; "1-2" - огорожа; земельну ділянку площею 0,0566 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за цією ж адресою, за ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; виселити з указаного житлового будинку осіб, які там зареєстровані і проживають, а саме: ОСОБА_7 та ОСОБА_11, і стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ЧернявськоїО.С. - Скурська В.В. - порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 28 листопада 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Центральне РУ" ВАТ Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_7 укладений кредитний договір № 30-07-И/05, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 47 314 доларів США з терміном погашення кредитних ресурсів до 26 листопада 2027 року, з оплатою за ставкою 10,2 % річних. Згідно з умовами кредитного договору за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочки.

За умовами договору кредиту позивач надав відповідачу кредит у розмірі 47 314 доларів США, відповідач ОСОБА_7 зобов'язався щомісячно сплачувати позивачу кредит та інші платежі за кредитним договором, однак порушив умови кредитного договору і кредит не повертає у встановлені договором строки та не сплачує проценти за користування кредитом у строки, передбачені договором кредиту.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_11 укладений договір поруки від 28 листопада 2007 року № 30-07-П1/05.

У рахунок забезпечення виконання зобов'язання відповідачем ОСОБА_7 за договором кредиту 28 листопада 2007 року укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_7 передано позивачу, який є іпотекодержателем, в іпотеку наступне нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1, який складається із господарських та побутових будівель та споруд, а саме: "А" - житловий будинок, житловою площею - 48,6 кв. м, загальною площею 54,3 кв. м, "Б. б/п" - сарай-літня кухня з погрібом; "Д" - вбиральня; "Ж" - сарай; "З" - гараж; "Е, е/п" сарай з погрібом"; "1-2" - огорожа та майнові права на земельну ділянку, на якій знаходиться даний будинок.

Так як відповідачами: ОСОБА_7 та ОСОБА_11 не виконувалися умови кредитного договору, то позивач звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою про стягнення заборгованості та задоволення вимог кредитора з позичальника та поручителя солідарно. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2010 року у справі № 2-157/10 за позовом ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" вимоги задоволено та вирішено стягнути солідарно із ОСОБА_7 та ОСОБА_11 на користь ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість в сумі 476 156 грн 61 коп. Вказане рішення суду набрало законної сили. З метою виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2010 року 07 червня 2011 року позивач звернувся з відповідною заявою про примусове його виконання до ДВС Білоцерківського МРУЮ Київської області. Постановою старшого державного виконавця від 05 липня 2011 року відкрито виконавче провадження у справі. 08 серпня 2011 року постановою старшого державного виконавця накладено арешт на все майно ОСОБА_7 Постановою державного виконавця повернуто виконавчий документ стягувачу, оскільки земельна ділянка, яка перебуває у заставі банку, не належить боржнику на праві приватної власності. Таким чином, у межах виконавчого провадження встановлено, що за ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку, майнові права на яку було передано позичальником в іпотеку банку, не зареєстровано.

28 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_11 укладено договір поруки № 30-07-П1/05 від 28 листопада 2007 року, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

28 листопада 2007 року відповідач ОСОБА_7 придбав згідно із договорами купівлі-продажу вищевказаний будинок НОМЕР_2 та земельну ділянку площею 0,0566 га.

Згідно з іпотечним договором від 28 листопада 2007 року відповідачем ОСОБА_7 передано позивачу, який є іпотекодержателем, в іпотеку наступне нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1, та майнові права на земельну ділянку площею 0,0566 га, що знаходиться за цією ж адресою, і після отримання державного акта на право власності на землю земельна ділянка стає предметом іпотеки.

Відповідно до умов іпотечного договору вказаний будинок передано в іпотеку як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих позичальнику ОСОБА_7 за вказаним кредитним договором.

Згідно з п. 8.1.13 іпотечного договору іпотекодавець зобов'язаний не пізніше 3 робочих днів після нотаріального посвідчення цього договору зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі договору купівлі-продажу будинку, зазначеного в п. 2 цього договору, у Білоцерківському МБТІ та представити іпотекодержателю оригінали документів, що підтверджують таку реєстрацію.

Відповідно до п. 8.1.14 іпотечного договору іпотекодавець зобов'язаний отримати на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки державний акт на право власності на землю та представити іпотекодержателю оригінали документів, що підтверджують таку реєстрацію.

Пунктом 8.4.3 іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства у разі, коли в момент настання терміну виконання боржником зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані.

Пунктом 8.4.8 іпотечного договору визначено право банку достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання іпотекодавцем будь-яких умов кредитного договору.

Згідно з п. 11.3.1 іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором у порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не зареєстрував своє право власності на вказану земельну ділянку та не подав позивачу оригінали документів, які посвідчують таку реєстрацію, оскільки право власності на земельну ділянку виникає після державної реєстрації, відповідач передав в іпотеку лише майнові права на земельну ділянку, тому така не стала предметом іпотеки.

При цьому суди попередніх інстанцій послалися на те, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2010 року стягнуто із ОСОБА_7 і ОСОБА_11 в солідарному порядку заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 476 156 грн 61 коп., у справі, в якій банк просить звернути стягнення предмет іпотеки, вимогу заявлено на 2 144 791 грн 15 коп., однак, враховуючи те, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, суди вважали, що договір фактично закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язання, тому вважали, що нарахування відсотків та штрафних санкцій за умовами кредитного договору є неправомірним, а вимоги про нарахування сум, передбачених ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання зобов'язань, позивач не заявляв.

Щодо вимог про виселення, то суди попередніх інстанцій послалися на те, що банком не направлено вимогу про виселення відповідачів, а також не надано доказів, які б вказували на те, що такі зареєстровані та проживають у вказаному будинку.

Також суди попередніх інстанцій послалися на положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

За змістом ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки може бути об'єкт нерухомого майна, який належить іпотекодавцю на праві власності.

Частиною 1 ст. 33 цього Закону передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ч. 1 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

За змістом ст. 81 ЗК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, в тому числі, придбання за договором купівлі-продажу.

Однак суди попередніх інстанцій на вказані положення земельного законодавства уваги не звернули та за наявності укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки безпідставно поставили набуття права власності особи на земельну ділянку та можливість звернення стягнення на неї в залежність конкретно від отримання чи неотримання іпотекодавцем документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, оскільки його наявність чи відсутність на зміст права власності не впливає, у зв'язку із чим не може бути перешкодою іпотекодержателю в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Вказівка в договорі іпотеки на те, що спірна земельна ділянка стане власністю іпотекодавця в майбутньому, зокрема після отримання державного акта, не може мати правового значення, оскільки сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України).

При цьому, відмовляючи у задоволенні вимог про звернення стягнення, судами попередніх інстанцій не наведено підстав, які б вказували на неможливість звернення стягнення на житловий будинок.

Разом з тим відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 2 ст. 653 ЦК України зобов'язання сторін договору припиняються у разі розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України, що відноситься до параграфа 1 глави 71 ЦК України (435-15) , позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до п. 3.2 кредитного договору позичальник зобов'язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 26 листопада 2027 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок.

За змістом п. 3.4 кредитного договору дострокове повернення кредитних ресурсів та сплата процентів не звільняють позичальника від відповідальності, передбаченої п. 6 цього договору, за порушення умов цього договору.

Згідно з п. 7.2 кредитного договору цей договір набирає чинності з моменту першої видачі кредитних ресурсів (їхньої першої частини) та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій наведені норми матеріального права та умови кредитного договору не врахували та неправильно виходили з того, що у зв'язку із достроковим стягненням всієї кредитної заборгованості кредитний договір фактично закінчився і між сторонами лише існують невиконані зобов'язання, оскільки відсотки за кредитним договором та пеня нараховуються до моменту повного погашення кредиту.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Так, за змістом частин першої, другої статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини третьої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком випадків, зазначених у відповідному житловому законодавстві.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку". З урахуванням частини другої статті 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про обов'язкове повідомлення мешканців житлового будинку про виселення у такому випадку не відповідають наведеним нормам права.

Щодо посилань судів попередніх інстанцій на положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , то колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

З огляду на статтю 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

За своїм змістом Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Указана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року (справа № 6-58цс15), яка за змістом ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, при розгляді позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки положення статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" підлягають застосуванню з урахуванням вищенаведеного.

Порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуваннюз передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявської О.С. - Скурської Валентини Володимирівни - задовольнити частково.