головуючогоКузнєцова В.О.,суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Наумчука М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - П'ята харківська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2014 року,

У січні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, просив визнати недійсним заповіт, складений 28 березня 2007 року його матір'ю ОСОБА_8 та посвідчений державним нотаріусом П'ятої харківської державної нотаріальної контори Харківського міського нотаріального округу Лакізою І.В., відповідно до якого вона заповіла все своє майно дочці ОСОБА_7

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вказаний заповіт складено матір'ю під впливом помилки, він не відповідав волевиявленню матері, оскільки в силу свого самопочуття після перенесеного інсульту вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, мати неодноразово йому говорила про те, що належний їй на праві власності житловий будинок мають успадкувати діти у рівних частинах.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2014 року, позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений 28 березня 2007 року ОСОБА_8, посвідчений державним нотаріусом П'ятої харківської державної нотаріальної контори Харківського міського нотаріального округу Лакізою І.В. та зареєстрований у реєстрі за № 1-632.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення у справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно із ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як роз'яснено у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 березня 2007 року ОСОБА_8 склала заповіт на ім'я своєї дочки - ОСОБА_7, посвідчений державним нотаріусом П'ятої харківської державної нотаріальної контори Харківського міського нотаріального округу Лакізою І.В. за реєстраційним № 1-632, яким належне їй все майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалося, та все, що буде належти їй на день смерті на праві приватної власності, заповідала ОСОБА_7 Вказаний заповіт був посвідчений нотаріусом відповідно до вимог ст. 1248 ЦК України (т. 1, а. с. 43).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову 04 вересня 2007 року, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року (т. 1, а. с. 5).

Відповідно до акту № 654 посмертної судово-психіатричної експертизи від 19 липня 2010 року ОСОБА_8 на момент складення заповіту (28 березня 2007 року) страждала стійким психічним розладом у формі судинної деменції, за своїм психічним станом не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 1, а. с. 153-154).

Відповідно до акту № 722 додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи від 04 серпня 2011 року ОСОБА_8 на момент складення заповіту (28 березня 2007 року) страждала стійким психічним розладом у формі судинної деменції, за своїм психічним станом не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у період підписання заповіту 28 березня 2007 року (т. 1, а. с. 195-197).

Допитаний судом у судовому засіданні експерт ОСОБА_10 підтвердив висновки, вказані в актах № № 654 та 722.

Відповідно до висновку до акту комісійної судово-психіатричної експертизи від 30 січня 2014 року № 70 Київського міського центру судово-психіатричної експертизи ОСОБА_8 страждала стійким хронічним психічним розладом: органічне ураження головного мозку судинного ґенезу (гостре порушення) мозкового кровообігу 13-14.02-2007) з транзиторними епізодами сплутаної свідомості, явищами сенсо-моторної афазії та електуально-мнеститичним зниженням (СКХ-10:F01.0).

ОСОБА_8 у період хвороби з 12 лютого 2007 року по момент її смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1 року) та на час вчинення спірного заповіту (28 березня 2007 року), з урахуванням проходження курсу лікування, застосування медикаментозного лікування відповідно до діагнозу інсульт не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (т. 2, а. с. 27-27, 33-36).

До вказаного висновку комісія дійшла у результаті дослідження усіх наданих сторонами доказів (як позивача, так відповідача), а саме: матеріалів справи, медичної документації, показань свідків, у тому числі і лікарів, якими оглядалася ОСОБА_8 за час її хвороби, нотаріуса, яка посвідчувала заповіт, співставлення їх з медичною документацією, а також клініко-експертними уявленнями про перебіг органічного ураження головного мозку судинного ґенезу внаслідок гострого порушення мозкового кровообігу, тобто виключно на підставі медичних висновків (критеріїв).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що на час укладення заповіту від 28 березня 2007 року заповідач не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що підтверджується актом посмертної судово-психіатричної експертизи від 19 липня 2010 року № 654, актом додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи від 04 серпня 2011 року та актом комісійної судово-психіатричної експертизи від 30 січня 2014 року № 70.

Такі висновки судів відповідають нормам матеріального і процесуального закону, а також встановленим обставинам справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_7 зводяться до переоцінки досліджених судами доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2014 року залишити без змін.