розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання договору та додатку до договору недійсними в частині, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2016 року,

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 26 березня 2008 року між ним та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 7 000 грн. строком до 25 вересня 2012 року. Оскільки позичальник порушив умови кредитного договору, у нього станом на 06 березня 2014 року утворилась заборгованість перед банком у розмірі 39 071,73 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 6 734,24 грн., заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 9 666,82 грн.; заборгованість по підвищеним відсоткам - 22 670,67 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ "Універсал Банк" просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 39071,73 грн.

У травні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що визначений кредитним договором розмір підвищеної процентної ставки є несправедливим, про що йому стало відомо лише у січні 2014 року.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визнати недійсним п. 2.3 зазначеного вище договору, а також додаток до нього в частині визначення розміру підвищеної процентної ставки.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2016 року, позов ПАТ "Універсал Банк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Універсал Банк" прострочену заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6 734,24 грн., заборгованість зі сплати відсотків у розмірі 9 666,82 грн., заборгованість по підвищеним відсоткам у розмірі 22 670,67 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 26 вересня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 7 000 грн. із кінцевим терміном повернення до 25 вересня 2012 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит шляхом списання щомісячних платежів у розмірі 290,14 грн., сума останнього платежу - 290,42 грн., та сплатити проценти за користування кредитом за ставкою 38,6 % річних.

Відповідно до п. 2.3 кредитного договору з урахуванням внесених до нього змін за користування кредитом понад встановлений строк (прострочення терміну сплати щомісячного платежу) встановлюється підвищена процентна ставка у розмірі 115,8 %. Якщо оплата простроченої суми основного боргу позичальника не була здійснена протягом перших трьох календарних днів з дати прострочення сплати суми основного боргу, то на прострочену суму основного боргу позичальника нараховується підвищена процентна ставка, починаючи з першого дня виникнення такого прострочення.

Обґрунтовуючи підстави позову, ПАТ "Універсал Банк" посилалось на те, що ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 06 березня 2014 року виникла загальна заборгованість у розмірі 39 071,73 грн., яка складається із: 6 734,24 грн. заборгованості за тілом кредиту, 9 666,82 грн. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та 22 670,67 грн. заборгованості за підвищеними відсотками, яку позивач і просив стягнути на свою користь.

Останнє внесення коштів ОСОБА_4 на погашення заборгованості було здійснено 29 квітня 2011 року.

Разом з тим, банк звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості у березні 2014 року, тобто в межах строку, встановленого ст. 257 ЦК України.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними п. 2.3 кредитного договору, а також додатку до нього в частині встановлення підвищеної процентної ставки, ОСОБА_4 посилався, зокрема, на те, що у кредитному договорі неоднозначно та нечітко визначено розмір процентної ставки за кредитом.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Спірним кредитним договором передбачено порядок визначення розміру процентів. Так, для розрахунку процентів за користування кредитом банк використав процентну ставку у розмірі 38,6 % річних, а якщо оплата простроченої суми основного боргу позичальника не була здійснена протягом перших трьох календарних днів з дати прострочення сплати суми основного боргу, то на прострочену суму основного боргу позичальника нараховується підвищена процентна ставка у розмірі 115,8 % річних.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Укладаючи кредитний договір, сторони домовились щодо розміру процентної ставки, при цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни процентної ставки.

Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру процентної ставки прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору, а тому такі умови не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання п. 2.3 зазначеного вище кредитного договору, а також додатку до нього немає.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 11 листопада 2015 року № 6-511цс15, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі змістом статей 629, 599 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, а тому ці умови мають виконуватись. Оскільки позичальник порушив умови кредитного договору, у нього виникла заборгованість перед банком, яка підлягає до стягнення на користь останнього.

Місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2016 року залишити без змін.