розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, про звернення стягнення на іпотечне майно, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2015 року,

У травні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указанимпозовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 06 лютого 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 100 000 доларів США терміном до 03 лютого 2012 року,зі сплатою 16 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 06 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_9 також був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 46,80 кв. м, житловою площею 29,90 кв. м.

Посилаючись на те, що позичальник порушує кредитні зобов'язання та станом на 21 травня 2013 року має заборгованість перед банком у загальному розмірі 68 449,39 доларів США, що еквівалентно 546 910,63 грн., позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення яким позов задоволеночастково. Звернуто стягнення в межах заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 06 лютого 2007 року у загальному розмірі 68 449,39 доларів США (що еквівалентно 1 013 050,97 грн.), яка складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 32 528,73 доларів США (що еквівалентні 481 425,21 грн.), заборгованості за процентами у розмірі 22 770,13 доларів США (що еквівалентно 336 997,92 грн.) та по пені урозмірі 13 150,53 доларів США (що еквівалентно 194 627,84 грн.) на предмет іпотеки у вигляді житлового будинку № АДРЕСА_1 загальною площею 46,8 кв. м, житловою площею 29,9 кв. м, належного на праві власності ОСОБА_3 та переданого ним в іпотеку на підставі договору від 06 лютого 2007 року, укладеного між ЗАТ КБ "ПриватБанк"" та ОСОБА_3 і посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10, шляхом укладення ПАТ КБ "ПриватБанк" від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з визначенням початкової ціни у розмірі 246 187,50 грн., та з наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки: отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування. Виселено ОСОБА_4., ОСОБА_5, а також малолітніх дітей: ОСОБА_6 і ОСОБА_6-М.О. з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить змінити рішення апеляційного суду, зокрема, виконання рішення в частині звернення стягнення на будинок та виселення відстрочити на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову частково, суду апеляційної інстанції виходив із того, що позичальник порушив умови кредитного договору, а тому банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення своїх кредитних вимог. Разом з тим, існують законні підстави для виселення відповідачів з іпотечного майна.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 06 лютого 2007 року між ЗАТ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав останньому грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 100 000 доларів США терміном до 03 лютого 2012 року, зі сплатою 16 % річних.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 06 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_9 також був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 46,80 кв. м, житловою площею 29,90 кв. м.

У вказаному будинку проживають і зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_5, малолітні діти: ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , згідно з п. 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого ст. 3 цього Закону.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року № 6-1102цс15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд не відстрочив виконання рішення на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Частиною 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у ч. 1 якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Разом з тим, ОСОБА_9 придбав переданий в іпотеку будинок не за рахунок кредиту, він належить останньому на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстровим № 350 (а. с. 30-32), а тому висновок про наявність передбачених законом підстав для виселення мешканців цього будинку, без надання їм іншого постійного житла є помилковим.

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 213, 214, 303, 304 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не дослідив усіх доказів, які містяться у матеріалах справи та дійшов передчасного висновку про задоволення позову частково.