розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом дочірнього підприємства "Криворізька автобаза № 16" відкритого акціонерного товариства "Криворіжбудтранс" до ОСОБА_4 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2015 року,

У червні 2014 року дочірнє підприємство "Криворізька автобаза № 16" відкритого акціонерного товариства "Криворіжбудтранс" (далі - ДП "Криворізька автобаза № 16" ВАТ "Криворіжбудтранс") в особі ліквідатора РакіноїА.А. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просило суд стягнути з відповідача на його користь кошти в розмірі 8 086 951 грн 08 коп., які ОСОБА_4 одержав або міг одержати за весь час незаконного володіння нежитловою будівлею АДРЕСА_1 загальною площею 2 522,6 кв. м. (з 15 січня 2003 року по 25 червня 2014 року), виходячи із середньої ринкової вартості орендної плати за 1 кв. м. нежитлової будівлі. Також підприємство просило суд стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 3 654 грн та витрати, понесені на отримання довідки про аналіз ринку оренди промислово-складських приміщень, в розмірі 300 грн.

Позовні вимоги ДП "Криворізька автобаза № 16" ВАТ "Криворіжбудтранс" обґрунтувало тим, що позивачеві належить вказане вище нежитлове приміщення. Відповідач з жовтня 2002 року по 25 червня 2014 року незаконно володіє таким приміщенням та використовує його у власних цілях, здійснює підприємницьку діяльність - частину приміщень здає в оренду, частину - використовує для виготовлення металопродукції для подальшої її реалізації, отримує прибуток. Внаслідок таких незаконних дій відповідача було завдано збитків позивачеві, що і стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2015 року рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 22 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ДП "Криворізька автобаза № 16" ВАТ "Криворіжбудтранс" кошти в сумі 2 448 057 грн 17 коп., а також судові витрати в сумі 1 695 грн 97коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2015 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального і матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

При розгляді справи судами встановлено, що ДП "Криворізька автобаза № 16" ВАТ "Криворіжбудтранс" є власником нежитлової будівлі АДРЕСА_1 загальною площею 2 522,6 кв. м. на підставі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 серпня 2011 року (т. 2 а. с. 60-68, 72, т. 1 а. с. 29-31).

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 13 листопада 2013 року інший позов ДП "Криворізька автобаза № 16" ВАТ "Криворіжбудтранс" задоволено та ОСОБА_4 зобов'язано усунути перешкоди у користуванні власністю підприємством у вигляді вказаного нежитлового приміщення шляхом зобов'язання ОСОБА_4 звільнити дане нежитлове приміщення та передати його власнику (т. 2 а. с. 71).

Вищевказаними судовими рішеннями встановлено, що відповідач ОСОБА_4 є недобросовісним набувачем нежитлової будівлі "А-1", загальною площею 2 522,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та використовує зазначену будівлю у своїй підприємницькій діяльності, про що свідчать надані представником позивача ксерокопії договорів оренди від 01 грудня 2010 року та 03 січня 2013 року, факт укладання яких, самим відповідачем не заперечувався, що є підставою для звільнення від доказування цих обставин згідно положень ч. ч. 1, 3 ст. 61 ЦПК України.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача ґрунтував свої вимоги на положеннях ч. 1 ст. 390 ЦК України та просив суд стягнути з відповідача на його користь кошти в сумі 8 086 951 грн 08 коп., які ОСОБА_4 одержав або міг одержати за весь час незаконного володіння нежитловою будівлею з 15 січня 2003 року по 25 червня 2014 року, виходячи із середньої ринкової вартості орендної плати за 1 кв. м. нежитлової будівлі станом на 24 червня 2014 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належним чином, що відповідач за весь час володіння вказаним позивачем нерухомим майном з 15 січня 2003 року по 25 червня 2014 року одержав або міг одержати в результаті укладення договорів оренди на всю площу цього майна саме той розмір коштів, який зазначається в позові позивачем, а саме 8 086 951 грн 08 коп.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції не погодилася, пославшись на наступне.

Відповідно до засад захисту права власності, визначених ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 390 ЦК власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Відповідно до загальних підстав відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачених ст. 1166 ЦК, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тягар доказування відсутності вини у спричиненні майнової шкоди позивачеві покладено в даному випадку не на позивача, а на самого відповідача, який не спростував надані представником позивача докази протилежного.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не погодилася із доводами позивача щодо періоду, за який з відповідача необхідно стягнути кошти.

Так, за презумпцією правомірності правочину, встановленою ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як убачається із матеріалів справи, договір купівлі-продажу зазначеного вище нерухомого майна укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, був нотаріально посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку, що дозволяло ОСОБА_4, як власнику, використовувати його без обмежень. З огляду на те, що факт незаконного володіння належною позивачеві зазначеною нежитловою будівлею встановлено 13 березня 2012 року, коли набрала чинності ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області, якою залишено без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 серпня 2011 року про визнання недійсним укладеного ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу, апеляційний суд дійшов висновків, що саме з 13 березня 2012 року ОСОБА_4 має відповідати перед позивачем за завдані ним збитки.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які необхідно стягнути з відповідача, колегія суддів прийняла до уваги в якості належного та допустимого доказу надану позивачем і не спростовану відповідачем довідку ТзОВ "Інвест-Кривбас-Експерт" (т. 1 а. с. 74) про розмір середньої ринкової вартості орендної плати за 1 кв. м. нежитлової будівлі загальною площею 2 522,6 кв. м. станом на 24 червня 2014 року, який складає 19 грн 50 коп. без ПДВ.

Враховуючи зазначені обставини та межі позовних вимог, заявлених позивачем (кінцева дата - 25 червня 2014 року), колегія суддів вважала, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача кошти за період з 13 березня 2012 року по 06 травня 2014 року, тобто за 49 місяців 23 дні, із розрахунку: 19 грн 50 коп. х 2 522,6 кв. м. = 49 190 грн 07 коп. в місяць, або 1 639 грн 69 коп. в день, що складає: (49 місяців х 49 190 грн 07 коп. = 2 410 344 грн 30 коп.) + (1 639 грн 69 коп. х 23 дні = 37 712 грн 87 коп.) = 2 448 057 грн 17 коп.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішено апеляційним судом у відповідності до вимог ч. 5 ст. 88 ЦПК України та зібраних у справі доказів.

Доводи касаційної скарги та наявні в матеріалах справи документи не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також не спростовують висновків апеляційного суду про те що, відповідач безпідставно використовує належне позивачеві нежитлове приміщення у своїй підприємницькій діяльності, і позивач за правилами ст. ст. 386, 390 ЦК України, має право вимагати компенсації відповідних збитків. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ