розглянувши у судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 26 серпня 2015 року,

У березні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 14 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, з подальшим внесенням змін та доповнень, за умовами якого остання отримала кредит у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 35 000 доларів США, на умовах, визначених договором. Виконання умов вказаного кредитного договору забезпечено договором поруки від 14 липня 2008 року, укладеним між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" та ОСОБА_4

28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством "Сведбанк", який в свою чергу виступає правонаступником акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") було укладено договір факторингу, за умовами якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. З моменту відступлення банком фактору прав вимоги заборгованості від боржників всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.

Того ж дня між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір факторингу, за умовами якого до фактора (ТОВ "Кредитні ініціативи") перейшло право вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками. З моменту відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості від боржників всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів. Отже ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 14 липня 2008 року, позичальником, згідно якого, є ОСОБА_3

Зазначало, що боржник неналежно виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у результаті чого станом на 1 лютого 2015 року має заборгованість, яка в добровільному порядку відповідачами не погашена.

Ураховуючи наведене, просило стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість, яка утворилась станом на 1 лютого 2015 року у розмірі 933 579,45 грн, із яких заборгованість за кредитом - 482 084,63 грн, по відсоткам - 287 953,31 грн та 163 541,51 грн пені.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 26 серпня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із наявності судового рішення про стягнення заборгованості, яке звернуто до виконання.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що 14 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 35 000 доларів США на умовах, визначених договором, на строк по 13 липня 2018 року.

28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством "Сведбанк", який виступає правонаступником відкритого акціонерного товариств "Сведбанк", яке в свою чергу виступає правонаступником акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" було укладено договір факторингу.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 договору банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. З моменту відступлення банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема, право грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежі.

Того ж дня, ТОВ "ФК "Вектор Плюс" з ТОВ "Кредитні ініціативи" уклало договір факторингу, за умовами якого клієнт (ТОВ "ФК "Вектор Плюс" відступає фактору (ТОВ "Кредитні ініціативи") свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів (п. п. 2.1, 2.2 договору).

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2011 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Сведбанк" у солідарному порядку стягнута заборгованість за кредитним договором від 14 липня 2008 року в розмірі 293 117,95 грн станом на 17 травня 2011 року. Рішення звернуто до примусового виконання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 грудня 2014 року відмовлено ТОВ "ФК "Вектор Плюс" про заміну сторони за виконавчим листом, у якому стягувач ПАТ "Сведбанк", а боржники ОСОБА_3, ОСОБА_4, у зв'язку з тим, що передання ПАТ "Сведбанк" своїх прав іншій особі за договором відступлення права грошової вимоги не є правонаступництвом, крім того, право вимоги вже було реалізоване і виконавче провадження було відкрито.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Судові рішення в частині договору факторингу не є предметом перегляду в цій справі.

Оформлюючи відступлення права вимоги (ст. ст. 513, 514, 516, 517, 651, 1077, 1078, 1082, 1084 ЦК України), банк і фактор не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, тож до останнього перейшли права первинного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи установлені договором правила щодо валюти зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Тобто належним виконанням зобов'язання з боку відповідачів є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, які визначені кредитним договором.

Суди вірно встановили, що заборгованість за тілом кредиту вже стягнута і повторному стягненню не підлягає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди посилались на те, що позивач повторно пред'явив до відповідачів ті ж самі позовні вимоги зі збільшенням розміру відсотків та пені відносно того самого кредитного договору, однак дане питання вже було вирішено судом при винесенні заочного рішення 11 жовтня 2011 року.

Разом із тим, зі змісту заочного рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2011 року, яке суд взяв до уваги, вбачається, що даним судоми рішенням стягнута заборгованість, яка утворилась станом на 17 травня 2011 року (а. с. 82-83), однак судом не установлено, чи виконано дане рішення. Посилання на наявність виконавчого листа на примусовому виконанні у відповідному відділі державної виконавчої служби не свідчить про його виконання.

Проте, суд не звернув уваги на умови договору, згідно із якими на тіло кредиту нараховуються проценти за користування коштами (11,9%), не з'ясував порядок погашення заборгованості та не перевірив доводів позивача відносно того, що в першу чергу погашається неустойка, потім прострочені проценти тощо і лише в останню чергу погашається сама сума кредиту.

Статтею 3 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права (ст. ст. 3, 4, 11 ЦПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивачеві належить й право визначення предмета і підстав позову.

Таким чином, відмовляючи ТОВ "Кредитні ініціативи" у задоволенні позову, суди не врахували, що погашення заборгованості не відбулося, отже зобов'язання відповідачів за кредитним договором не припинилось, право вимоги про сплату процентів залишилося дійсним і підлягало судовому захисту, при цьому не навели правової норми, на підставі якої відмовлено позивачуу захисті його права в обраний ним спосіб, у той час як факт невиконання позичальником основного зобов'язання відповідачем не оспорюється.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлені, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 26 серпня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.