розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" до публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 серпня 2015 року,

У листопаді 2012 року публічне акціонерне товариство "ПриватБанк" (далі - ПАТ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору від 26 червня 2009 року, укладеного між ПАТ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, останній отримав кредит у розмірі 62 444,48 грн на умовах, визначених договором, з кінцевим терміном повернення 25 червня 2014 року. Виконання умов кредитного договору забезпечено договором застави, предметом якого є автомобіль марки ВАЗ, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 на праві власності, та договором поруки від 20 жовтня 2010 року, укладеним між ПАТ "ПриватБанк" та публічним акціонерним товариством "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк"). Неналежне виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору призвело до утворення заборгованості, яка склала 81 969,85 грн та добровільно сплачена не була. Ураховуючи наведене, просило звернути стягнення на предмет застави.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 серпня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження перерахування банком коштів на рахунок автосалону, доказів щодо перерахування Банком страхових платежів, не надано оригіналів договору особистого страхування і договору страхування автотранспортного засобу, не надано відомостей щодо реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, не доведено суму заборгованості та не надано детальний розрахунок заборгованості, як доказ правильності нарахування заборгованості за кредитно-заставним договором, не надано належних доказів повідомлення позичальника та поручителя ПАТ "Акцент-Банк" про наявність заборгованості та вимоги погасити кредит.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що 26 червня 2009 року між ПАТ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 62 444,48 грн на умовах, визначених договором, з кінцевим терміном повернення 25 червня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаною угодою того ж дня між ПАТ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено договір застави, предметом якого є автомобіль марки ВАЗ, 2008 рік випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить останньому на праві власності.

Крім того, зобов'язання за вказаним договором забезпечено порукою в розмірі 10 000 грн на підставі договору поруки від 20 жовтня 2010 року, укладеним між ПАТ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк".

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права (ст. ст. 3, 4, 11 ЦПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 31 ЦПК Українипозивачеві належить й право визначення предмета і підстав позову.

Відповідно до ч. ч. 2, 5 ст. 590 ЦК Українизаставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконане у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей на вибір заставодержателя.

Таким чином, відмовляючи ПАТ "ПриватБанк" у задоволенні позову щодо звернення стягнення на предмет застави, районний суд не врахував, що останнє є заставодержателем та відповідно до ст. 19 Закону України "Про заставу" має право задовольнити свої вимоги за невиконання договору про надання відновлювальної кредитної лінії за рахунок заставленого майна, однак в порушення ст. 213- 214 ЦПК України не навів правової норми, на підставі якої відмовив банку у захисті його права в обраний ним спосіб, у той час як факт невиконання позичальником основного зобов'язання відповідачем не оспорюється.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції посилався на відсутність розрахунку та доказів перерахування коштів на рахунок автосалону.

Відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Обґрунтовуючи позов, Банк посилався на те, що боржник взяті зобов'язання за кредитним договором виконував неналежно, що призвело до утворення заборгованості, яка відповідачами добровільно не погашалась, на підтвердження доводів надав розрахунок (а. с. 5-6).

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, у порушення вимог ст. 212, 303, 315 ЦПК України не врахував, що при пред'явленні позову позивачем надано договір, укладений між сторонами, розрахунок заборгованості, при цьому інших доказів судом не витребовувалось, тобто суд не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо забезпечення доказів у справі.

Викладене свідчить, що при вирішенні спору апеляційним судом неповно встановлено фактичні обставин справи, не дано юридичної оцінки наданим сторонами доказам, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування постановленої апеляційним судом ухвали з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.