розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2015 року,

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило суд ухвалити рішення, яким стягнути із відповідача кредитну заборгованість, яка становить 7 406 грн 50 коп., посилаючись на те, що 07 серпня 2006 року між сторонами було укладено договір, за умовами якого ОСОБА_6 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 3 тис. грн зі сплатою за користування ним відсотків 48,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, однак відповідач умов кредитного договору не в виконує, у зв'язку з чим банк був вимушений звернутись до суду із вказаним позовом.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2015 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким задоволено позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк". Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитну заборгованість у розмірі 21 673 грн 94 коп. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалене судове рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з цим, законодавець передбачив право осіб, які беруть участь у справі, брати участь у судових засіданнях, а також гарантії реалізації цього права. Це право витікає з вимог таких принципів цивільного судочинства, як змагальність, диспозитивність, процесуальна рівноправність сторін, демократизм, законність тощо.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_6, відповідно до договору від 07 серпня 2006 року отримала в ПАТ КБ "ПриватБанк" кредит у розмірі 3 тис. грн. зі сплатою за користування ним відсотків 48,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Разом цим, у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 умов договору виникла заборгованість, яка станом на 21 грудня 2014 року становила 21 673 грн 94 коп.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитну заборгованість у сумі 15 096 грн 32 грн. за кредитним договором від 07 серпня 2006 року.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2013 року скасовано заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2013 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості залишено без розгляду.

Стягнення коштів за заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року - не проводилось.

Разом з цим, ОСОБА_6 стверджує про те, що кредитну картку у ПАТ КБ "Приватбанк" у 2006 році не оформляла і кредитних угод не підписувала, при цьому, вказує про те, що письмово зверталась до керівника ПАТ "ПриватБанк", де просила доручити Службі безпеки ДРУ провести службове розслідування за фактом оформлення у 2006 році на її ім'я кредитної картки із встановленим кредитним лімітом в сумі 3 тис. грн та перевірити факт шахрайських дій співробітників банку, притягнути їх до відповідальності.

Залишаючи без задоволення заявлені ПАТ "ПриватБанк" позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, у відповідності до положень ст. ст. 58, 60 ЦПК України, не було доведено факту укладання із відповідачем кредитної угоди та отримання останньою кредитних коштів.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених банком позовних вимог, оскільки боржник отримавши від банку кошти у кредит, свої зобов'язання зі сплати процентів за користування грошима не виконує, а у відповідності до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) . Разом з цим суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що відповідач, у свою чергу, не довела факту не укладення кредитної угоди, натомість позивачем, на підтвердження заявлених позовних вимог, надано договір про надання кредитних коштів та розрахунок заборгованості, які відповідачем не спростовані.

Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитися не можна виходячи із наступного.

При розгляді справи у суді апеляційної інстанції не враховано, що ПАТ КБ "ПриватБанк" у позовній заяві просив стягнути із відповідача 7 406 грн 50 коп. кредитної заборгованості, натомість судом апеляційної інстанції стягнуто на користь банку 21 673 грн 94 коп.

Таким чином, вбачається, що ухвалюючи рішення у справі та стягуючи суму більшу ніж заявлено у позовних вимогах, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, тому що, по-перше, вимог про стягнення суми у розмірі 21 673 грн 94 коп. позовна заява не містить, а, по-друге, згідно із чинним ЦПК України (1618-15) суд не може змінити без згоди позивача предмет позову.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно з вимогами ст. 31 ЦПК України сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки, які визначені ст. 27 ЦПК України.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач, звертала увагу судів першої та апеляційної інстанцій на те, що вона не укладала ніяких угод із банком, і підпис на угоді їй не належить, однак суд, у порушення вимог ст. 10 ЦПК України, не сприяв змагальності сторін, зокрема не вирішивши питання щодо витребування оригіналу кредитної справи та питання щодо роз'яснення права заявлення клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, фактично позбавив можливості сторін надати суду докази в обґрунтування своїх обґрунтувань чи заперечень, що є безумовним недотриманням положень ст. 133 ЦПК України.

За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, а так як суд касаційної інстанції позбавлений можливості виправити недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, то рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2015 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.