розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Приморського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 січня 2016 року,

У вересні 2015 Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулось до суду із указаним позовом до ОСОБА_3, мотивуючи його тим, що 17 травня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит на суму 21 400 доларів США зі сплатою 14 % річних та терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 16 травня 2017 року.

Зазначало, що на забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору 18 травня 2007 року між сторонами будо укладено договір іпотеки, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2000 року.

22 жовтня 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до вказаного кредитного договору, якою збільшено суму кредитних коштів до 27 400 доларів США, у зв'язку із чим 23 жовтня 2007 року було укладено додатковий договір до раніше укладеного договору іпотеки.

Крім того, додатковим договором № 2, який було укладено 18 липня 2008 року між банком та ОСОБА_3, останньому збільшено ставку за користування кредитом до 15 % на рік.

Посилаючись на те, що своїх зобов'язань за вищевказаним кредитним договором та додатковими угодами до нього ОСОБА_3 належним чином не виконував, у зв'язку із чим у останнього утворилась заборгованість, яка станом на 20 серпня 2015 року становить 38 073 долари 26 центів США та складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 22 905 доларів 77 центів США, заборгованості за відсотками в сумі 7 102 долари 82 центів США, пені за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом в сумі 1 296 доларів 26 центів США, пені за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 4 180 доларів 30 центів США, 3 % річних від простроченої суми відсотків за кредитом у розмірі 660 доларів 51 центів США та 3 % річних від простроченої суми кредиту в розмірі 1 927 доларів 59 центів США, у рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, та визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в межах виконавчого провадження з початковою ціною, визначеною на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності.

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 17 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", правонаступником якого банком ПАТ "Державний ощадний банк України", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит на суму 21 400 доларів США зі сплатою 14 % річних та терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 16 травня 2017 року.

Згідно з п. 2.1 вищевказаного кредитного договору виконання позичальником зобов'язань за цим договором та додатковими угодами до нього забезпечується нотаріально посвідченим договором іпотеки від 18 травня 2007 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

22 жовтня 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до вищевказаного кредитного договору, відповідно до якої сума кредитних коштів, яку банк зобов'язався видати, а ОСОБА_3 прийняти на умовах кредитного договору збільшена до 27 400 доларів США. Цього ж дня між ОСОБА_3 та банком було укладено додатковий договір до іпотечного договору, в якому, з урахуванням змін, викладених в додатковій угоді № 1, визначена вартість предмета іпотеки - 205 207 грн.

18 липня 2008 року сторони уклали додатковий договір № 2, згідно з яким збільшено проценти за користування кредитом до 15 % річних.

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 19 грудня 2011 року, яке було змінено рішенням апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2012 року, стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 17 травня 2007 року на загальну суму 257 584 грн 17 коп., у зв'язку із чим 23 березня 2012 Приморським районним судом Запорізької області було видано виконавчий лист, а 20 січня 2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції Запорізької області було відкрито виконавче провадження про примусове виконання вказаних рішень.

Згідно з описом вкладення та чеком про відправлення поштової кореспонденції 14 квітня 2014 року банком на адресу боржника була направлена вимога про усунення порушення зобов'язань за зазначеним кредитним договором протягом 30 днів з дня отримання вимоги, проте ОСОБА_3 вказана вимога не виконана.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором заборгованість ОСОБА_3 станом на 20 серпня 2015 року становить 38 073 долари 26 центів США та складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 22 905 доларів 77 центів США, заборгованості за відсотками в сумі 7 102 долари 82 центів США, пені за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом в сумі 1 296 доларів 26 центів США, пені за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 4 180 доларів 30 центів, 3 % річних від простроченої суми відсотків за кредитом у розмірі 660 доларів 51 центи США та 3 % річних від простроченої суми кредиту в розмірі 1 927 доларів 59 центів США.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивач вже скористався своїм правом вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором шляхом стягнення заборгованості, а отже, звернення стягнення на предмет іпотеки призведе до подвійного стягнення.

При цьому, суд зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності у межах якого він міг звернутися до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення 3 % річних та процентів за користування кредитом.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що заявлена банком вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації з прилюдних торгів суперечить положенням Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте ухвала апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає з огляду на наступне.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи із результатів системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

При цьому ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Отже, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 вересня 2013 року у справі № 6-73цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

У силу наданих чинним ЦПК України (1618-15) повноважень апеляційний суд міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте, не врахувавши доводів апеляційної скарги, залишив без змін рішення суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, апостановлена у справі ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.