розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права користування жилим приміщенням, визнання наймачем жилого приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 січня 2016 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 липня 2012 року між департаментом житлово-комунального господарства Херсонської міської ради і ОСОБА_3 був укладений договір найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 є дядьком її матері ОСОБА_2

Зі згоди ОСОБА_3 з травня 2012 року вона стала проживати разом з наймачем однією сім'єю, вести спільне господарство, вони мали спільний бюджет, проводили поточний ремонт, утримували приміщення в належному стані, сплачували комунальні послуги.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер та не встиг зареєструвати її у спірній квартирі, хоча мав такий намір.

На даний час вона продовжує проживати у спірній квартирі, утримувати її, робити поточний ремонт, сплачувати комунальні послуги. Іншого місця проживання вона не має. Проте відповідач відмовив їй в укладенні договору найму спірної квартири.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 та визнати її наймачем зазначеної квартири.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 07 квітня 2015 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Визнано ОСОБА_1 наймачем квартири АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 27 січня 2016 року зазначене судове рішення в частині визнання за ОСОБА_1 права користування квартирою скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині визнання права користування жилим приміщенням.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно з витягом із протоколу засідання міської громадської комісії з житлових питань від 21 лютого 2012 року ОСОБА_3 визнано наймачем квартири, а 10 липня 2012 року між департаментом житлово-комунального господарства Херсонської міської ради та ОСОБА_3 укладено договір найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Із довідки КП "Дніпровський" від 10 березня 2015 року вбачається, що ОСОБА_3 був зареєстрований один у спірній квартирі з 01 лютого 1985 року.

Відповідно до ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселені між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1983 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами житлового кодексу України" (v0002700-85) роз'яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_4 надавав письмову згоду на вселення ОСОБА_1 до спірної квартири, в ній вона також не зареєстрована.

Крім того, із уточнень ОСОБА_1 до позовної заяви вбачається, що у квітні 2012 року вони разом із матір'ю приїхали для проведення підготовчих курсів та вступної компанії до вищого навчального закладу м. Херсона та стали проживати у спірній квартирі.

Довідкою від 15 травня 2013 року підтверджено, що ОСОБА_1 є студенткою Херсонського державного університету, зарахована до ВУЗу наказом від 11 серпня 2012 року № 164 зі строком навчання до 30 червня 2016 року.

Позивач не заперечувала, що зареєстрована в Іванівському районі в АДРЕСА_2.

Таким чином, позивачем не доведено, що спірна квартира була її постійним місцем проживання і що саме на таких умовах ОСОБА_3 надавав згоду на вселення її до квартири.

За встановлених обставин апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_1 права користування квартирою та ухвалив нове рішення про відмову в позові в цій частині.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ