Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Кафідової О.В.,

Колодійчука В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про звільнення з-під арешту грошових коштів, вилучених у рамках кримінального провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою представником - ОСОБА_3, на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 29 січня 2013 року правоохоронними органами було проведено обшук в квартирі АДРЕСА_1 та виявлено належні їй грошові кошти у розмірі 5 тис. доларів США та 52 тис. грн., про що було складено протокол обшуку. Постановою 01 лютого 2013 року вказані кошти були визнані речовими доказами.

Посилаючись на те, що вона не має відношення до кримінального провадження, в межах якого проведено обшук та вилучено належні їй грошові кошти, позивачка просила звільнити ці кошти з-під арешту.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2016 року, провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, й направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно застосувавши ст. ст. 15, 205 ЦПК України та вимоги КПК України (4651-17) , прийшов до обґрунтованого висновку, що справа підлягає вирішенню у порядку, визначеному КПК України (4651-17) , а не ЦК України (435-15) .

Посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду України від 15 травня 2013 року № 6-26цс13 безпідставні, оскільки стосуються дій слідчого у рамках КПК України 1960 (1001-05) року, тоді як у даній справі слідчий діяв за КПК України (4651-17) 2012 року.

Ураховуючи викладене та положення п. 1 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити ухвали судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, п. 1 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3, відхилити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2016 року залишити без змін.