розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення апеляційного суду Одеської області від 28 жовтня 2015 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду із указаним вище позовом, посилаючись на те, що він та ОСОБА_6, як співвласники квартири АДРЕСА_1, 15 березня 2006 року уклали з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу цієї квартири. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 року зазначений договір визнано судом недійсним, як укладений позивачем під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.

Після того, як рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 року набрало законної сили і було зареєстроване в КП "ОМБТІ та РОН", позивач звернувся до Третьої одеської державної нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 у зв'язку із прийняттям спадщини. Однак при переоформленні документів у нотаріальній конторі нотаріусом у державному реєстрі виявлено обтяження на спірну квартиру на підставі іпотечного договору від 19 жовтня 2006 року № 4760, зареєстрованого у Державному реєстрі іпотек 1 жовтня 2007 року за № 5758381, де боржником за основним зобов'язанням зазначений ОСОБА_4, а іпотекодержателем ПАТ "УкрСиббанк".

З огляду на те, що договір купівлі-продажу від 15 березня 2006 року визнано судом недійсним, ОСОБА_4 не мав жодних підстав на розпорядження даною квартирою, тому позивач просив суд визнати договір іпотеки недійсним.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 7 липня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 28 жовтня 2015 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 7 липня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір від 19 жовтня 2006 року, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 19 жовтня 2006 року, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек 1 жовтня 2007 року.

У поданій касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні правові підстави для визнання договору іпотеки недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України та при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на момент укладення іпотечного договору ОСОБА_4 не був власником майна, переданого в іпотеку, оскільки з визнанням договору купівлі-продажу та поверненням у попередній стан сторін, за яким вони стали власниками спірного майна, втрачаються ті правові наслідки, які з цього випливають.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 15 березня 2006 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (продавці) уклали з ОСОБА_4 (покупець) договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1

19 жовтня 2006 року, в забезпечення договору про надання споживчого кредиту, між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, відповідно до якого останній передав банку в іпотеку квартиру № 7 в будинку № 10 корпус 5 по проспекту Маршала Жукова у м. Одесі, що належала йому на праві приватної власності.

10 жовтня 2007 року ОСОБА_6 померла, про що Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси в Книзі записів реєстрації смертей 13 жовтня 2007 року зроблено відповідний актовий запис.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2009 року, яке набрало законної сили, договір купівлі-продажу від 15 березня 2006 року визнано недійсним, як такий, що укладено під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.

8 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого останній набув право вимоги за договором про надання споживчого кредиту ОСОБА_4

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

На момент укладення спірного договору іпотеки єдиним власником нерухомого майна - предмета іпотеки був іпотекодавець, а тому для укладення договору іпотеки не потребувалося згоди позивача. На час укладення спірного договору іпотеки банк не знав і не міг знати про те, що спірне нерухоме майно (предмет іпотеки) належить ОСОБА_3 на праві спільної власності.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1568цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

З матеріалів справи не вбачається, що під час укладення оспорюваного правочину між банком та ОСОБА_4 були надані документи, які б підтверджували би право власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на спірну квартиру; на час укладення правочину усі його положення, у тому числі і ті, що стосуються права власності на квартиру, відповідали вимогам законодавства, а тому висновок апеляційного суду про невідповідність оспорюваного правочину нормам ст. ст. 203, 215 ЦК України є помилковим.

Крім того, у порушення вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України, яка зазначає, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, апеляційний суд не виконав вимоги ухвали суду касаційної інстанції від 17 грудня 2014 року, належним чином не встановив фактичних обставин справи, не врахував, що на час передачі квартири в іпотеку ОСОБА_4 був її власником, договір іпотеки укладено у встановленому законом порядку, а тому дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідно до приписів ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 28 жовтня 2015 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Одеси від 7 липня 2015 року залишити в силі.