розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Хустського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області до Горінчівської сільської ради, ОСОБА_3, третя особа - міськрайонне управління Держкомзему у м. Хуст та Хустському районі, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку та скасування його реєстрації, за касаційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 12 листопада 2015 року,

У листопаді 2012 року Хустський міжрайонний прокурор звернувся до суду із даним позовом, у якому з урахуванням уточнень просив визнати незаконними і скасувати рішення 31 сесії 5 скликання Горінчівської сільської ради від 26 березня 2010 року "Про затвердження проекта відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства,загальною площею 0,2456 га в урочищі "Вапа" гр. ОСОБА_3, мешканцю АДРЕСА_1", визнати недійсним державний акт від 30 липня 2010 року серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2456 га в урочищі "Вапа" на території Горінчівської сільської ради в межах населеного пункту, та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, вартість якої 3 495 грн 24 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що за результатами проведеної Хустською міжрайонною прокуратурою перевіркидотримання вимог земельного законодавства України встановлено, що на підставі рішення 31 сесії 5 скликання Горінчівської сільської ради від 26 березня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянською господарства ОСОБА_3 та виготовлено державний акт на право приватної власності на землю від 30 липня 2010 року серії НОМЕР_1, яка розташована в АДРЕСА_1, площею 0,2456 га для ведення особистого селянського господарства.

Зазначав, що при виготовленні державного акта порушено вимоги ч. 2 ст. 150 ЗК України, згідно із якою земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Перевіркою встановлено, що на порушення вказаних вимог законодавства проект відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації не проходив, хоча вищевказана земельна ділянка знаходиться на особливо цінних землях.

Згідно із довідкою, виданою управлінням Держкомзему у Хустському районі від 03 березня 2010 року № 279, на земельній ділянці ОСОБА_3, яка розташована в АДРЕСА_1, визначено таку агровиробничу групу грунтів - рілля 185 т з балом бонітету дернові опідзолені легкосуглинкові грунти (четвертий природно-сільськогосподарський район).

Ураховуючи наведені вище обставини, прокурор просив позов задовольнити.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 25 лютого 2015 року у задоволенні позову Хустського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 12 листопада 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у позові з інших підстав.

У касаційній скарзі заступник прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами встановлено, що на підставі рішення 31 сесії 5 скликання Сокирницької сільської ради від 26 березня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 та виготовлено Державний акт на право приватної власності на землю від 30 липня 2010 року серії НОМЕР_1, яка розташована в АДРЕСА_1, площею 0,2456 га для ведення особистого селянського господарства.

Звертаючись до суду із позовом, прокурор посилався на те, що при виготовленні цього державного акта порушено порядок надання земельної ділянки ОСОБА_3, оскільки виділена йому земля належить до особливо цінних земель і при виготовленні державного акта необхідно було провести державну експертизу землевпорядної документації.

Відмовляючи у задоволенні позову Хустського міжрайонного прокурора, суд першої інстанції виходив із відсутності доказів того, що земельна ділянка, надана у власність ОСОБА_3, належить до особливо цінних земель.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у позові, вказав, що прокурором не зазначено, які саме інтереси суспільства порушено оскаржуваним рішенням Горінчівської сільської ради, ухваленим нею в межах своєї компетенції. Суд зазначив, що чинним законодавством не заборонено передавати земельні ділянки, які містять особливо цінні групи ґрунтів, у приватну власність громадянам України, та що в даному спорі не порушуються права або інтереси державної інспекції сільського господарства, так як це контролюючий орган, який не має відношення до наданих у власність відповідачу земельних ділянок.

Проте погодитися з висновками судів не можна.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 142- 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Особливо цінні землі України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою їх використання (надання, вилучення).

Статтею 150 ЗК України регулюються відносини з використання (вилучення, припинення права користування, надання, зміна цільового призначення) та "підвищеної" охорони особливо цінних земель. Визначений вказаною статтею перелік таких земель слугує для забезпечення суспільних інтересів, тобто публічних, які виявляються в необхідності збереження цих земель та об'єктів, що на них розташовані, недопущенні скорочення їх площ та погіршення якісного складу.

Посилаючись на наявність порушень інтересів держави при прийнятті вказаного вище рішення, прокурор надав лист Управління Держземагентства у Хустському районі Закарпатської області від 06 березня 2015 року, згідно із яким земельна ділянка, належна ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2456 га в урочищі "Вапа" на території Горінчівської сільської ради належить до агровиробничої групи ґрунтів - 185 г із балом бонітету 36 - дерново-буроземні опідзолені глеюваті і не глеюваті легкосуглинкові ґрунти (четвертий природно-сільськогосподарський район), яка належить до особливо цінних груп ґрунтів, та викопіювання із планово-картографічних матеріалів управління із зазначенням на них місця розташування земельної ділянки.

Також прокурор послався на лист Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 05 травня 2015 року, відповідно до якого земельна ділянка площею 0,2456 га з кадастровим номером НОМЕР_2, що передана ОСОБА_3 в АДРЕСА_1, згідно із великомасштабним обстеженням ґрунтів, проведеним у 1975 році, була віднесена до агрогрупи - дерново-буроземні опідзолені легкосуглинкові ґрунти. Згідно зі ст. 150 ЗК України та наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 06 жовтня 2003 року № 245 (z0979-03) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 28 жовтня 2003 року № 979/8300 (z0979-03) , дана агровиробнича група ґрунтів належить до особливо цінних ґрунтів Закарпатської області.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України мотивувальна частина рішення повинна містити висновки про встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення; мотиви, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, застосовує нормативно-правові акти із зазначенням, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи прокурору у позові, послався на відсутність доказів того, що земельна ділянка, надана у власність ОСОБА_3, належить до особливо цінних земель.

Апеляційний суд, вирішуючи спір, не зазначив, із яких підстав він визнав вказані вище докази недостовірними.

Наведене свідчить, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області задовольнити частково.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 25 лютого 2015 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 12 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.