розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 07 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 07 грудня 2015 року,

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із даним з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 252 505 грн 93 коп. заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 15 вересня 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 42 210 грн із терміном повернення до 14 вересня 2011 року.

Відповідач умов договору належним чином не виконував, у зв'язку із чим станом на 15 червня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 252 505 грн 93 коп.

Ураховуючи наведене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило позов задовольнити.

Рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від07 жовтня 2015 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 07 грудня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що 15 вересня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно із яким банк зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 53 325 грн на придбання автомобіля ВАЗ-21104, а також 11 116 грн на сплату страхових платежів під 1,23 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом із терміном повернення до 14 вересня 2011 року.

За вказаним кредитним договором ПАТ КБ "ПриватБанк" видало відповідачу кошти у розмірі 42 210 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 15 червня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 252 505 грн 93 коп., із яких заборгованість за кредитом - 16 472 грн 71 коп., у тому числі за простроченим тілом - 16 472 грн 71 коп., за відсотками - 75 322 грн 47 коп., у тому числі за простроченими відсотками - 75 322 грн 47 коп., із комісії 1 456 грн 80 коп., у тому числі за простроченою комісією - 75 322 грн 47 коп., із пені - 159 253 грн 95 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, сплив, а поважних причин такого пропуску позивачем не наведено.

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції, залишив його без змін та зазначив, що рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 10 жовтня 2011 року звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль ВАЗ-21104 - і в примусовому порядку на рахунок ПАТ КБ "ПриватБанк" 23 серпня 2013 року надійшли кошти від його продажу в сумі 31 500 грн, проте банк пропустив трирічний строк позовної давності для звернення із позовною заявою, який суд обрахував із 21 жовтня 2011 року.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте на зазначене суди уваги не звернули.

З матеріалів справи, зокрема рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 10 жовтня 2011 року (а. с. 72), вбачається, що ПАТ КБ "ПриватБанк" просило звернути стягнення на предмет застави автомобіль ВАЗ-21104, який належить на праві власності ОСОБА_3, в рахунок заборгованості в розмірі 44 948 грн 10 коп.

Звертаючись із апеляційною скаргою, ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначало, що на виконання вказаного вище судового рішення 23 серпня 2013 року відповідачем було здійснено платіж на суму 22 222 грн 11 коп. (а. с. 51). Тобто 23 серпня 2013 року зобов'язання було виконано частково, а тому строк на звернення до суду із позовом про стягнення залишку непогашеного кредиту станом на 17 липня 2015 року не закінчився.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та не з'ясував наявну суму заборгованості за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на вищевказане уваги не звернув, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, безпідставно не взяв до уваги та не перевірив у достатньому обсязі доводів апеляційної скарги.

Таким чином, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 07 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 07 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.